Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Сказати це Роні повинен, так йому доручено. Та однаково він наперед був готовий до того, що злигодні й розбрат на континенті не сприймаються тут, вони здаються дальшими за самий Новий світ. У цьому якраз полягала неповторна велич Єлизавети, що вона мислила й почувала заодно з Європою, — стара жінка, молода ще не була до цього здатна. Пана де Роні просто жаром обси?пало, коли співрозмовники не довго думавши урвали його виклад світової політики, щоб повернутися до цифр — тепер уже до їхніх. Це борги, яких наробив король Франції тут у країні за часів покійної королеви. Жоден британський солдат не ступить на суходіл, поки позики не будуть повернені, до останнього пенса.
«Господи милосердний!» — подумки вигукнув Роні. Прихильник миру лорд Сесіл підніс голос. Його величність король Англії й не подумає занапащати себе заради голландських Генеральних штатів. Коли вони неспроможні заплатити борги, як і король Франції,— що ж, зостаньмося добрими друзями, але без ніякого союзу — ні для оборони, ні тим паче для нападу. «Господи милосердний! — молився подумки Роні.— Як же мені розкрити їм очі! Тут же йдеться про саме їхнє існування, як і про наше. Вони говорять про борги. Товариство Ісусове вже допущене й сюди, Іспанія вже влізла до них у країну. А вони стягують борги».
Опинившись на широкій арені капіталів та процентів, він мусив цілі дні торгуватися з радниками його величності. Він твердив, що як член фінансової ради знає наміри короля Франції. Оскільки насправді самий лише Роні мав точне уявлення про платоспроможність королівства, він запропонував щорічні сплати в помірних розмірах, щоб лишилось достатньо і для війни:
— Якщо його величність король Британії хоче полишити моєму владареві весь тягар і всі жертви війни, — в що я ніяк не можу повірити, бо мудрість і великодушність короля Якова переконують мене в протилежному, — то хто може сподіватися, що мій державець у таких загрозливих обставинах зовсім спорожнить державну скарбницю?
Але радники короля Англії наполягали якраз на цьому. Посол пояснював цю впертість бажанням бути твердішими, ніж їхній слабодухий владар, і діяти в дусі покійної королеви, який вони зовсім хибно розуміли. Він вирішив докладно повідомити про все Якова, бо тут більш ніхто не втаємничив би короля в політичні принципи його уславленої попередниці. Це завдання уявлялось йому надзвичайно складним. Але наступна розмова проти сподівання склалась навдивовижу легко. Король Яків узяв посла за руку, завів до свого кабінету, замкнув двері й попросив його говорити цілком відверто. Це стало для Роні сигналом.
Він сказав безпорадному наступникові трону всю правду. Він не побоявся вивести на арену велику жінку: вона б не стала зважувати давніх боргів, коли на другій шальці лежить дружба між обома королівствами. Виступивши за межі правдоподібного, пан де Роні змахнув перед засліпленими очима Якова чимсь осяйним і іскристим — воно називається безсмертя. Він говорив добрих дві години, а тоді Яків сам попросив його тут-таки укласти текст угоди. Та це було зайве: Роні мав її начерк у кишені. Яків власною королівською рукою вніс деякі неістотні зміни — як же можна зовсім без змін, коли владар щойно збагнув своє покликання, бодай тільки на цей день, на одну годину щонайбільше. Роні не мав ілюзій і не пишався надмірно своїм успіхом. Досить того, що Яків хоч поки що схвалив начерк угоди й навіть негайно викликав до себе міністрів, щоб вони вислухали його волю.
Мілорди Сесіл і Монтджой, графи Нортамберленд і Саутгемптон почули з уст владаря, що він ретельно зважив усі докази маркіза де Сюллі. Його ухвала: в царині зовнішньої політики завжди діяти в згоді з королем Франції. Треба укласти тісний союз обох королівств, проти Іспанії. Тихо! Не перебивати! Я наказую. Високим Генеральним штатам Голландії він пропонує свою королівську підтримку й усілякі гарантії.
— Ну, пане посол, тепер ви задоволені мною?
Роні цілує руку, що здається йому аж надто раптово зміцнілою. Потім дякує палко, пишномовними фразами. Це була його остання промова в Англії. Від усіх тих промов біля рота в нього відкрилась рана, здобута ще під Іврі: давня битва, перемога, що виявилася тривкою. Кілька днів він пролежав у сильній гарячці, а потім його допустили на прощальну аудієнцію до короля Якова, і той подарував йому розкішний ланцюжок, золотий із самоцвітами, міцніший за угоду, а власноручний лист, якого король вручив послові, засвідчував його братові, королю Франції, що той виявив йому глибоку прихильність, пославши до нього маркіза де Роні. Такий щасливий був Яків весь той час.