Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
То були власноручні листи короля Франції. Король Шотландії й Англії, звичайно, помітив, що там уже нема пишномовних фраз, зате згадано цілком певні речі, і називаються вони — Голландія, військова підмога проти Іспанії, точно вирахувана вартість її спорядження. Нерішучий король перебігав усе це очима й радів, що може сховані очі в напери; з щирої вдячності послу за ці рятівні листи Яків уже ладен був зразу пообіцяти все. Адже й супротивній стороні, єзуїтам, він пообіцяв усе, чого вони вимагали. Одначе під поглядом мілорда Сесіла він не міг цього зробити, і згодом йому теж дозволили не все. Та власноручний лист його брата, короля Франції, принаймні спонукав його сказати, що він завжди був щиро прихильний до короля Генріха Четвертого й не зоставив тієї прихильності в Шотландії.
Зразу по тому він перейшов до богословських питань, а потім — до полювання й до погоди. Роні, хоч сам не любив мисливства, узявся вихваляти майстерність свого владаря в цій царині, як і в усіх інших. Такими манівцями він сподівався врешті наблизитись до політики, але зазнав невдачі. Урочисте прийняття минуло без успіху. Тому посол попросив особистої аудієнції, і попросив дуже наполегливо, бо знав, що Філіпп Третій Іспанський невідчепно набивається британській короні з пропозиціями укласти союз[98]. Яків Перший поводився цілком прихильно, запросив посла на службу божу, а потім розмова неминуче знов зійшла на полювання і скінчилась наріканням на незвичайну спеку того літа.
Роні й постійного посла — тільки їх двох — посадовили обідати з королем. Диво дивне — прислуговували владареві навколішки. «Отут тільки він і владарює,— подумав Роні.— Влади він не має більш ніякої».
Другого дня до Роні приїхав посол Сполучених Нідерландів Барневелт і змалював катастрофічне становище свого народу. Втримувати Остенде далі немає змоги: його героїчна оборона проти переважних сил іспанців і так триває вже двадцять місяців. Голландцям потрібно вдвічі більше і війська, і грошей.
Барневелт:
— Дайте їх нам! О, допоможіть же! Невже ви не бачите, що остаточне вигнання іспанців з наших провінцій вирішує долю Європи?
Роні:
— Король Франції тільки хоче спершу заручитися союзом з Англією, а тоді негайно вдарить.
Барневелт:
— Та коли велика Єлизавета в Дуврі чекала на його знак і марно виглядала…
Роні:
— Її часи минулися. Її наступникові за їжею прислуговують навколішки, і так він владарює. Мій король владарює інакше. І все ж благочестива людина, як оце ви, повинна розуміти, що потьмарення нашої вільної волі теж, певне, буває з божого призволу. Навіть зрадникам усевишній дозволяє втручатися, щоб ми, вірні, натрапляли на перешкоди й училися ще більшої твердості.
Барневелт:
— Ви й те розумієте, чому Англія дозволяє ворогам своєї віри й свободи укріплюватись на другому березі?
Роні:
— З миролюбності, безперечно. Крім того, Іспанія — держава вже виснажена, і її останні корчі здаються не такими небезпечними. Мій король — ось хто насамперед не повинен укріпитись на тому березі, і треба, щоб на континенті врівноважували одна одну дві держави — виснажена й повна сили, — щоб там не кінчалася війна. Тут це називають «європейським миром».
Барневелт:
— О, скажіть радникам короля Якова, скажіть його парламентові всю правду, яку ви знаєте! Мілорд Сесіл вважає себе за щирого прихильника миру.
Роні:
— Ви так гадаєте? щирий тільки король Яків, бо він не має ніякої влади — хіба лише за столом, де йому прислуговують навколішки.
Тільки це пояснення, яким він наче розкривав очі іншому, остаточно розкрило очі йому самому. Відтоді він цілі дні викладав британським урядовцям усі чогось варті відомості, викладав зі звичайною своєю логічністю й красномовністю, підкріпленою цифрами. Він не зневірявся від того, що ті урядовці, власне, нічого не хотіли знати, а тільки нетерпляче пропускали повз вуха весь перелік труднощів, які навалив би на короля Франції напад знавіснілої Іспанії. Він мусив би одночасно обороняти всі свої вельми протяжні кордони на суходолі й на морі. Адже Іспанія та її васали — повсюди. З часів імператора Карла П'ятого один-єдиний монарший дім у своєму прагненні до абсолютної влади над усім світом тримає під загрозою народи Європи й кожну вільну країну.
98
…з пропозиціями укласти союз. — Іспанія внаслідок неодноразових наполегливих дипломатичних заходів уклала в 1604 р. вигідний для себе мир з Англією.