Ключ від чужого замка

— Віддай!

Жменя Алимова розтулилася, і Андрій вирвав фляжку — підпільну науку споживання міцного чаю він теж встиг пройти.

— І тс-с-с-с. А не то — хана тобі, Алимов. — Андрій великим пальцем лівої руки легко провів Алимову по горлу. Після цього відпустив руку і тихесенько, щоб ніхто не почув, переповз до себе на ліжко.

Алимов тихо стогнав, але тепер він мало цікавив Андрія. Лише одне питання було: як зумів Алимов тут, у ВТК, підгодовуватися таким продуктом? Тішило: тепер Алимов у нього на доброму гачку — варто буде завтра лише натякнути, що, мовляв, про штучки з чаєм ненароком може дізнатися адміністрація, а тоді Алимову пахне ПКТ[2] або навіть ШІЗО[3]. Отак обережненько, обережненько цього Алимова притиснути — хай і на його, Андрія, частку роздобуде трохи чаю — не збідніє.

«А добрий все ж таки вийшов день, — подумав Андрій, — і Алимов ще послужить йому вірою і правдою».

Сіренко ще раз подивився на флягу, глянув на Алимова, підморгнув йому і вихилив усе залпом.

Через кілька хвилин його закрутила весіння квіткова заметіль, понесла кудись широким полем, і він забувся нетривким і неглибоким сном, щоб завтра після підйому встати з розбитим утомою тілом і головним болем.

… Алимов заснути не міг. Втрачена нічна порція чифіру, до якого він призвичаївся ще в першу відсидку, не давала склепити повік.

Він пригадав, як, вийшовши на волю, найперше, чого захотів, — не жінки, не всіх тих радостей і утіх, якими воля багата, а чифіру — тільки щоб вдосталь і не тайкома.

З роками міцний чай вже перестав діяти на нього стійким дурманом, тільки шаленіло од нього серце, та безсоння марудило ночами. І тоді Алимов зробив крок, за який все життя картав себе найостаннішими словами, але саме цей крок дав йому можливість пізнати найбільші в його житті радощі — він почав потроху підкладати в чифір таблетки. Та навіть у цьому він до жорстокості був суворий до себе: ніколи не розслаблявся і поки що не йшов на прив'язі у згубної звички.

Але, можливо, саме від такого повсякчасного стримування, від постійної напруги нервів тоді, коли дозволяв собі порцію «трави», він смакував ці миттєвості із сластолюбністю гурмана.

Можливо, тому Алимов так і не спромігся завести собі сім'ю, адже вона вимагала б клопоту і грошей, а гроші йшли на оті трикляті сновидіння, і лише нова порція дозволяла забути гіркоту пробудження.

У нього в квартирі були самі голі стіни, і коли відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності завів проти нього кримінальну справу і на все його майно було накладено арешт, слідчий дивувався, що в нього було лише зношене за багато років пальто, костюм, який вважався вихідним, пара напівстоптаних черевиків та купа брудної білизни, скиданої абияк у куток. Під час слідства його не раз перепитували, куди він подів гроші, а він з такою ж упертістю відповідав, що ніяких грошей в нього немає — і це скидалося на правду.