Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Тут утрутився патер Ігнаціус. Лa Варенн штовхнув його під бік, та це було зайве: патер Ігнаціус і так би не пропустив нагоди. Владним голосом він пообіцяв життя королю, що безсило лежав у постелі,— при умові, що той допустить їхній орден у країну. Так чи так, це однаково зроблять його наступники: цього вимагає дух часу. Анрі не сказав нічого, але в думці погодився з єзуїтом: так і буде, якщо йдеться про Марію Медічі. Але з «духом часу» не зовсім воно так: його легше спрямовувати на добро, ніж обмежену й уперту жінку. Треба тільки бути здоровому й міцно стояти на ногах.
Виклик розбудив у ньому волю, і в голові у нього враз проясніло, та й гарячка помітно спала. Але він навмисне зітхнув знеможено, а тоді признався, що його надзвичайно цікавить учення славнозвісного Маріани[96] щодо права на вбивство державця.
— Не зі страху, — сказав він. — Нa мене чинили замахи часто й під усілякими приводами. Донедавна це вважалося злочином чи принаймні сміливим політичним заходом. Але вперше учений підносить таке вбивство до священного закону. Що ж це діється?
Єзуїт біля ліжка почав рости. Коли його чорна постать досягла найбільшого можливого зросту, він спитав водночас довірчо й суворо:
— Якби ваш покійний ворог, дон Філіпп, саме коли він був для вас найнебезнечніший, дістав кинджала між ребра, ви сказали б, що це беззаконня?
— Тож-бо й є,— погодився Анрі.— Завжди знайдуться такі, що схвалять нашу насильну смерть. Та чи це вже стало законом? І хто його встановив?
— Не ми, хоч ви так гадаєте, — відповів єзуїт. — Вирок, гучний чи мовчазний, складають народи, їхнє сумління. Його має схвалити все людство — хоча, звичайно, розпізнає його тільки втаємничений.
«А той утаємничений — ти, шахраюго», — подумав Анрі, але нічого не сказав. Навпаки, визнав, що єзуїти, коли так, — справжні гуманісти. Вони навчають людей розпізнавати добро й зло навіть у владарях і чинити згідно з цим. А це справді крок уперед, крок нового сторіччя.
— Я міг би порозумітися з вами, єзуїтами, бо моє власне сумління зовсім не підказує мені, що я тиран.
— Ваше сумління пророче, — сказав патер Ігнаціус. — Величносте! Ми, ченці Товариства Ісусового, обрані, щоб стати вашими найкращими друзями, і вбачаємо у вас свою єдину підпору, бо король Іспанії переслідує нас і незабаром заборонить нам перебування в його володіннях.
Лиш ця неоковирна брехня розкрила йому, кого він має перед собою, і Анрі навіть упізнав патерове обличчя. Колись давно-давно молодий король Наваррський уже бачив його; тоді воно належало одному підозрілому іспанцеві, що називав себе Лоро й удав, ніби хоче здати королю Наваррському одну іспанську прикордонну фортецю. Тодішнє втілення патера Ігнаціуса було косооке, а в нинішньому ця риса майже не помічалась. Давній знайомий зі своїми широчезними ніздрями та гудзуватим лобом аж ніяк не був красенем. Та сама зовнішня оболонка була наповнена в єзуїта душевним вогнем, а це змінює дуже багато. І все ж тут знову не хто інший, як той, що колись із душогубським наміром прагнув наблизитись до нього; так бачить Анрі.
Тим часом він уже достатньо зміцнів, відлежавшись, щоб повернутись до свого покликання, і почав з проникливого порівняння різних людських натур. Осторонь перешіптувались ла Варенн і Котон. Вирази їхніх облич виказували злодійську втіху, бо патер Ігнаціус так легко впорався з королем. Але як Анрі, так і його новий друг дуже добре знали, яка гадка в кожного з них про іншого. Єзуїт думав: «Балачками тебе не візьмеш — тільки силою, і я тобі покажу її». А король думав: «Тодішнього вбивцю мої офіцери привели у відкриту галерею. Кожен уперся однією ногою в мур, і крізь цей живий бар'єр убивця мав говорити зі мною. А що він не зміг нічого сказати, крім пустих брехень, та й другого дня теж, то його розстріляли».
Патер Ігнаціус почав знову:
— Право на вбивство тирана — це тільки предмет діалектики. Зрозумійте, що насправді замахи на вашу особу припиняться, коли так ухвалить вищий розум — розум нашого ордену.
96
…учення славнозвісного Маріани… — Хуан де Маріана (1536–1624), іспанський єзуїт, у своїй праці «Про короля» доводив, що королівська влада має підлягати владі церкви, а якщо монарх виступає проти церкви, кожний підданець може його вбити, як тирана. Багато єзуїтських замахів на коронованих осіб, які виконували агенти-терористи, пов'язані з його ім'ям, зокрема вбивство у 1610 р. короля Генріха IV.