Літа зрілості короля Генріха IV

Патер:

— Ми уникаємо надмірностей і стережемося прикрої відвертості. Кажучи точніше, королівська величність, незалежно від її волі, є для нас засобом примусити людей не думати, а коритися. Задля їхнього ж таки добра.

Анрі:

— То їхнє добро в дурості й безвідповідальності?

Патер:

— Ми кажемо — в благочесті й радісній покорі.

Анрі:

— Щоб вони жили й боролися, самі не знаючи, навіщо й за віщо?

Патер:

— Дурним і безвідповідальним було минуле сторіччя, що непомірно пишалося своїм мисленням, своїми винаходами, відкриттями, нестримною заповзятливістю в усіх напрямках, бо все це аж ніяк не веде до істини. Вільна людська особистість бере на себе забагато, а врешті корчиться й стогне на ложі мук, осиротіла й виснажена.

Анрі — тихо:

— А що, як я кину вас до в'язниці?

Патер, схилившись над ліжком хворого:

— Мені слід би цього бажати, бо я сидів би у в'язниці для більшої слави божої. Але для вас це не було б вигідне. Згадайте, що досі ще не викорінили свавілля в умах. Фанатики проникають повсюди, навіть до найдисциплінованішого ордену. Вихопити ножа недовго. Величносте! Вам уже давно пора задля власної безпеки взяти собі духівника з Товариства Ісусового.

Звична погроза… З цими словами патер Ігнаціус хотів лишити короля на самоті. Він уже відступив від ліжка, але Анрі кивнув йому ще зостатись.

— У Німеччині,— сказав він, — Товариство Ісусове має найбільший успіх. Там усе, вмиротворене, крім отих горезвісних розбійницьких ватаг, постраху бідних селян. Здавалось би, слід радіти, що в монастирів віднімають землі. На жаль, народ не має з цього нічого — збагачуються тільки державці та дворянство. Ваш орден сприяє дворянству.

— Німецьке дворянство — наш меч, — підтвердив єзуїт. Просто відзначив — не гордо й не скромно.

— Ладнається велика війна, — провадив Анрі.— І це буде ваша війна. Війна проти народів.

— Але за панів і за владарів, що згідно з нашою волею й напученням виганяють протестантів, як-от імператор Рудольф[97]. Величносте! Ви найхристиянніший король. Ви любите своїх підданих усіх підряд, навіть єретиків; ви хочете повернути їм віру й природну нерівність. Із нашою допомогою ви цього досягнете, уникнувши жорстокої війни, шляхом лагідності й терпіння.

— Амінь, — докінчив Анрі й закотив очі під лоба, як бачив недавно в одного солодкомовного проповідника. — Пташечки, квіточки, — промугикав він сам до себе. — А чому саме мій народ такий бойовий? — спитав він з несподіваною силою. — Чому французи вбачають у зраненому й закривавленому чолі осторогу, що треба бути сильними?

— Вам самим треба скоріш берегтися, — зауважив патер Ігнаціус, нагадавши, що хворий марно перенапружується. І справді, королю стало дуже погано, він покликав ла Варенна, а обидва єзуїти вийшли. Між двома болючими нападами король підписав указ, яким він допускав Товариство Ісусове до королівства. Може, пан де ла Варенн дуже пишався цим, але вирішено тут було без нього. А чому, власне, — цього поки що не знала навіть постать біля ліжка.