Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Літа зрілості короля Генріха IV
Літа зрілості короля Генріха IV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Літа зрілості короля Генріха IV

Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.
1 ... 272 273 274 275 276 277 278 279 280 ... 345
Перейти на страницу:

— Я розумію, — сказав Анрі.— Інші ордени не мають права на вбивство тиранів.

— Ми пропонуємо вам захист від ченців, проповідників та мирян, коли дехто з них візьме собі в голову, ніби на нього зійшло з неба прозріння і на його нікчемну особу покладено високу місію. Наш звичай не такий. У нас мислення цілком земне, ми все підпорядковуємо розумові, навіть насильство.

— Такі й мої погляди, — не без подиву зауважив Анрі.— А як же ваше товариство хоче навчати людей правильно мислити?

Замість відповіді єзуїт спитав:

— Чи міг король коли-небудь похвалитися, що його піддані мислять правильно? Люди ж не створені на одну мірку. Велика людина ніколи не здобуде одностайної любові свого народу, бо народ може мати багато думок, і вони тим чудніші, чим самостійніші.

— В цьому багато правди, — погодився Анрі, але зразу побачив, що його спокушають. І справді — ту ж мить диявол показав своє копито. — Чого ж хоче ваш орден?

— Шкіл. Це не привілей, ні! Наші колегіуми такі добрі, що в протестантських князівствах Німеччини шановні люди переходять у католицтво, аби їхні діти здобули виховання в нас. Тільки не думайте, що ми маємо упередження проти світських наук. Ми наймаємо математиків, а лікарі викладають у нас анатомію.

— Чудово, — сказав Анрі.— А що ж ви лишаєте за собою?

— Майже нічого. Латину, коли хочете. Будь-яка наука дає нам змогу ліпити для вас підданих — усіх за одним взірцем, усіх для однакового й цілковитого послуху.

Анрі:

— Ви ставите в класах мій портрет на вівтар і засвічуєте перед ним свічки?

Патер:

— Ми уникаємо надмірностей і стережемося прикрої відвертості. Кажучи точніше, королівська величність, незалежно від її волі, є для нас засобом примусити людей не думати, а коритися. Задля їхнього ж таки добра.

Анрі:

— То їхнє добро в дурості й безвідповідальності?

Патер:

— Ми кажемо — в благочесті й радісній покорі.

Анрі:

— Щоб вони жили й боролися, самі не знаючи, навіщо й за віщо?

Патер:

— Дурним і безвідповідальним було минуле сторіччя, що непомірно пишалося своїм мисленням, своїми винаходами, відкриттями, нестримною заповзятливістю в усіх напрямках, бо все це аж ніяк не веде до істини. Вільна людська особистість бере на себе забагато, а врешті корчиться й стогне на ложі мук, осиротіла й виснажена.

Анрі — тихо:

— А що, як я кину вас до в'язниці?

Патер, схилившись над ліжком хворого:

— Мені слід би цього бажати, бо я сидів би у в'язниці для більшої слави божої. Але для вас це не було б вигідне. Згадайте, що досі ще не викорінили свавілля в умах. Фанатики проникають повсюди, навіть до найдисциплінованішого ордену. Вихопити ножа недовго. Величносте! Вам уже давно пора задля власної безпеки взяти собі духівника з Товариства Ісусового.

Звична погроза… З цими словами патер Ігнаціус хотів лишити короля на самоті. Він уже відступив від ліжка, але Анрі кивнув йому ще зостатись.

— У Німеччині,— сказав він, — Товариство Ісусове має найбільший успіх. Там усе, вмиротворене, крім отих горезвісних розбійницьких ватаг, постраху бідних селян. Здавалось би, слід радіти, що в монастирів віднімають землі. На жаль, народ не має з цього нічого — збагачуються тільки державці та дворянство. Ваш орден сприяє дворянству.

— Німецьке дворянство — наш меч, — підтвердив єзуїт. Просто відзначив — не гордо й не скромно.

— Ладнається велика війна, — провадив Анрі.— І це буде ваша війна. Війна проти народів.

— Але за панів і за владарів, що згідно з нашою волею й напученням виганяють протестантів, як-от імператор Рудольф[97]. Величносте! Ви найхристиянніший король. Ви любите своїх підданих усіх підряд, навіть єретиків; ви хочете повернути їм віру й природну нерівність. Із нашою допомогою ви цього досягнете, уникнувши жорстокої війни, шляхом лагідності й терпіння.

— Амінь, — докінчив Анрі й закотив очі під лоба, як бачив недавно в одного солодкомовного проповідника. — Пташечки, квіточки, — промугикав він сам до себе. — А чому саме мій народ такий бойовий? — спитав він з несподіваною силою. — Чому французи вбачають у зраненому й закривавленому чолі осторогу, що треба бути сильними?

— Вам самим треба скоріш берегтися, — зауважив патер Ігнаціус, нагадавши, що хворий марно перенапружується. І справді, королю стало дуже погано, він покликав ла Варенна, а обидва єзуїти вийшли. Між двома болючими нападами король підписав указ, яким він допускав Товариство Ісусове до королівства. Може, пан де ла Варенн дуже пишався цим, але вирішено тут було без нього. А чому, власне, — цього поки що не знала навіть постать біля ліжка.

вернуться

97

Рудольф II (1552–1612) — австрійський ерцгерцог з династії Габсбургів, учень єзуїтів, у 1576–1612 pp. імператор Священної Римської імперії. Проводив політику католицької реакції на австрійських, угорських, чеських та словацьких землях.

1 ... 272 273 274 275 276 277 278 279 280 ... 345
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)