Крига. Частини ІII–ІV

Ні. Підтягується до наступної брили. Збивається з неї намерзле змієподібним руків’ям Ґросмайстера. Колюче хрипіння, що виривається із горлянки, визначає темп ударів. Поступово виринає кришка скрині. Видобутим із мисливської сакви ножем перетинається ремені, підважується віко. Воно відстрибує із тріском розбитого скла. Усередині пічечка доктора Тесли.

Тягнучи її по снігу й кризі, повертається до батька. Багаття пригасли; докидується решту дров. Поставивши пічечку якомога ближче до полум’я, відмикається горішня частина конструкції, незґрабною рукою береться порожній гасовий бак. Там є крижлізний шворінь, виштовхування якого мусить викинути на завісах приховану під сподом помпу Котарбінського. Незмога, однак, жодним чином відчути шворінь під пальцями; пальці уже належать мертвякові. Намагається зазирнути усередину крізь щілину в корпусі. Намагається виштурхати всередині той граний шворінь стрижнем. Намагається вирвати бак. Усе марно. В крайньому розчаруванні, в розпачі поза межами істерії, сліпо тицяється стрижнем у пічечку, шпурляється її туди й сюди, через вогнище й попід ноги батькові, й назад. Верещиться при цьому белькотливі прокляття, сміється мені і гарчиться, і стогнеться, і базікається нісенітниці.

Батько дивиться згори зимним оком, кам’яно мовчить.

Копнута вкотре, пічечка розпадається. Довго стоїться у тупому подиві, п’яно хитаючись. Відтак допадається до помпи, тягнеться скопаний механізм до вогню, оглядається його зусібіч із причинною ніжністю, виймається шпулі крижлізного кабелю, втискається один із його роз’ємів в отвір, пштрик, кабель пасує, ледь не плескається з утіхи, перевіряється контейнер із кристалічною батареєю тьмідини, чорний, наче вугілля, і з другим акумулятором, білим, як сніг, розгортається кабель на всю довжину й повертається на пробу диск-умикач помпи, вррр, усередині працює динамо флюменатора — так! Так! Так! Вимкнувши його негайно, хапається за інший кінець кабеля і, підпираючись стрижнем, підходиться до батька. Не дивлячись узагалі у бік високого навісу його обличчя, кидається йому кабель під ноги. Кабель ковзає по гладкій кризі. Кидається удруге. Те саме. Позбавлений ізоляції наконечник, голий крижлізний дріт має близько трьох вершков у довжину; випроставши його на стрижні, делікатно кладеться на крижане озерце, що вкриває батькову стопу. Повертається до помпи, крутиться умикач. Вррр, але, цілком очевидно, нічого не діється, помпа надто слабка, щоби висмоктати тьмідину крізь кригу, урешті-решт, потік розкладається тепер на всю формацію і, либонь, сходить на Шляхи Мамутів. Стоїться з руками, опущеними наче в маятника, пам’ятник розумової безвольности, апотеоз кретина. Падає сніг. Батько дивиться. Зібрати докупи одну оригінальну думку — незмога, замерзло, все замерзло, кумпол, і розум, і душа. З оглушливим тріском защемлюваних навзаєм льодовиків домерзається до знерухомілого. Тепер усе минуле, тобто Історія, скам’яніло. Бо пам’ять, тільки в ній ще щось рухається, черви в могилі. Отож… отож… отож, як Тесла, як Тесла це робив? Пригадується сцена на Кінському Острові на Анґарі, показ Бойової Помпи: важке плече машини, завершене крижлізним шипом, встромлене глибоко в лютого…