Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Одна зі скринь містила провіант, але вода попала всередину, нищачи продукти. Я знайшов консерви з вітамінізованими фруктами фірми «Мільке й Сини». Вони справляли пристойне враження, при струшуванні ваговиті й глухі, як належиться. Я розбив їх на камені, скориставшись залізяччям. Показалися муміфіковані трупи плодів, що радше нагадували волоські горіхи.
У другій скрині були мої речі, це можна б було вважати надзвичайно щасливим випадком, якби не те, що й туди потрапила вода. Тканина й папір розсипáлися від найлегшого дотику, зморожені колись в одне болотне місиво. Уцілів лише пакет, щільно загорнутий у церату й ґуму, себто мій записник із повсякденним інструментарієм. Я розгорнув пакет, несподівано втішений цією знахідкою.
Пожовклий папір запліснявів, написане зблякло. Я обережно гортав аркуші. Останній запис: «11 грудня 1924 року, 96 тенебрів. Цар довкола. Князь в Алєксандровську. Атака». Й так далі. Я сміявся, хитаючи головою над блокнотом. Під сподом, стиснуті аптекарською ґумкою, були карти П’ятніка. Я вийняв, поволі їх перетасував. Постаті королів і дам показували бліді обличчя, тло гральних карт з часом набуло барви вікової слонової кістки, вкрилося мережею дрібних тріщин, немов старечих зморщок. Проте, вони й далі могли зблиснути в сонячному світлі, пустити променистий рефлекс, від чого мружилося око. Я поглянув угору. Сонце ще не сягнуло зеніту, немає ще полудня. Чи зможу я без годинника впродовж півгодини підтримувати двадцятисекундний ритм?
Чи взагалі прототип Теслового Молота Тьмідини все ще б’є в іркутській Фізичній Обсерваторії?
Я нотував паличкою на землі: нуль, нуль, нуль, один, нуль — і Auferstehung.
«Шульц продав Теслу. Тікайте. Поченґло рятує. Договір із Побєдоносцевим. Спілка заморозників. Зима тримається».
Проте в цьому зашифрованому повідомленні було чимало спотворень, і про багато знаків я мусив здогадуватися. Спотворення, урешті, наростали в ритмі близько тринадцяти хвиль, тобто понад чотири хвилини, що дуже виразно показалося при контрольному повторенні. Я задумався, спершись підборіддям на залізяку й дивлячись на почеркану поверхню грязюки.
Зима тримається, авжеж! Повідомлення явно застаріло. Чи можливо, що хвиля розходиться Шляхами ще багато років після вимкнення Молота? (Який ми маємо рік?) Шифрограми сливе, напевно, відправляла mademoiselle Крістіна, й радше ніхто їй не допомагав, а якщо вона питала Ніколу, то він теж не найкраще орієнтується у приземлених, політичних питаннях. Таким чином, слід читати ці шифровані депеші, беручи до уваги їхню необізнаність і наївність. Ну, але Зиму з Літом навіть вони не переплутають.
Існує також імовірність, що повідомлення узагалі брехливе.
«Тікайте». Якби вони знали про авагів… А звідки вони могли би знати? Зрештою, я не думав, що за місією отих безсмертных зліпків стояли якісь політичні розрахунки, — тоді передусім їх нацькували б на Пілсудського, Поченґла чи інших областников, анархістів, сибірських революціонерів. Для кого тут найбільшу загрозу становила вигадана влада Сина Мороза над Історією? То було питання віри, а не політичних міркувань. Такий наказ міг віддати охранці цар, нова нічна маячня, вимучена під кошмарами Зимового палацу. Або Распутін.
Так или иначе, тепер це все не має жодного значення, — бо немає вже Сина Мороза, немає Батька Мороза, й немає Історії. Відмерзло.
Я стер нотатки з нулів й одиниць на землі.
Серед залізяччя, видобутого із піщаної намулини, було багато дроту, з якого можна зробити сильця; я теоретично знав, як вони мають діяти, а позаяк з’явилася невелика лісова дичина, варто принаймні таким методом пополювати в тайзі, може до вечора упіймаю собі якесь м’ясо на смаженину. Вишукуючи дроти, кабелі й сталеві планки, я натрапив на трохи зігнутий ціпок-тьмідинометр. Сперся на нього для проби — витримав. Я обтер його травою і ганчіркою, відколупав пісок і глину. Й коли закрутив хитуном, усередині загарчало невелике теслектричне динамо. Крижлізо не іржавіє!
314 тенебрів.
Жодного сумніву: Літо.
Я пішов у тайгу. Тут немає реґулярності, притаманної європейським лісам: стовбур, просвіт, стовбур тощо; нічого подібного. Тайга п’яна, тобто вирісши на мерзлоті й будучи розмороженою, вона демонструє природний безлад: дерева й справді хитаються, наче п’яні, вони так неглибоко вкорінені в мерзлоті, що найменший вітерець їх нахиляє і перевертає. Тому тут так багато повалених дерев, які все ж ростуть, попри гадане повалення: п’янчуга спирається на п’янчугу, але й далі живий, бадьорий і крислатий.