Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
Хочеться плакати. Не хочеться плакати.
Батько дивиться. (Обернулася тернова зірка).
Тиша. Сибір. Крига.
Мороз ріже легені й нищить тіло.
Кінець.
І майже бачиться, як до цієї неминучої, єдиноконечної хвилі поступово домерзає усе запале в пам’ять минуле. Під поглядом батька правда нерухоміє. Оце і є благословення Батюшки Мороза. Що більше холоду під шкірою і що повільніша кров, то більша певність, що, далебі, жодна інша зустріч сина із батьком найзимнішим була неможлива, — тільки така: у безлюдній пустелі, в місці, відтятому від інших місць, у часі, відтятому від інших часів, на останньому крихітному острівці в океані небуття. Тим більша очевидність, — що вся ця багатомісячна подорож до родителя була нічим іншим, ніж математичною редукцією до єдиноістини Бенедикта Ґерославського: спершу в Транссибірському експресі відтялося усіх фальшивих Бенедиктів Ґерославських, усю брехню, якою жилося у Літі, як то живуть із розгону в теплих ілюзіях люди, котрі самі не знають, хто вони, діти, народжені не з крови Ізмаеля; потім в Іркутську відтялося усі надії на майбутнє Бенедикта Ґерославського, усіх інших можливих Бенедиктів Ґерославських, які легко знайшли б своє щастя у запереченні, відмові від спадщини Ізмаелевої, — уже ж так жилося, уже майже ними булося, уже мало не замерзлося; урешті, згодом-тепер, на операційному столі Сибіру було обрубано всю решту: людей, світ, Історію, Сором, минуле й майбутнє, навіть певність самого життя і подальших його перспектив. Залишилася оголена, зимна єдиноістина, подана на білому аркуші Криги: кілька цифр, кілька літер.
Тільки так Батько Мороз може зустрітися із Сином Мороза.
Кілька цифр, кілька літер… Підхоплюється, підбігається до вогнища, виймається із полум’я довгу чорну скіпку. Входиться з нею на майданчик білого снігу просто під мільйоннопудовий погляд батька. Руки тремтять, кров із потрісканих уст замерзає на ганчірках і бороді, шкіра під закрижанілим одягом відривається шматками при кожному русі.
Проте завмирається із безпорадно опущеною рукою, ставши вже на місці першого слова, — бо яке це слово? Що тут можна сказати? Між батьком і сином, під Кригою, тобто в абсолютній істині, — що тут можна сказати? Мовою першого ґатунку — що ж тут залишилося до розмови? Батько — це батько, син — це син, — що ще між ними?
Що можна сказати, коли вже можна сказати все?
Озирається через плече на багатократно збільшене в полум’яніючому льоду обличчя батька, насуплені під снігом брови, стиснуті щелепи, підняте підборіддя, сталевий цвях зіниці. Мечі, що оточують його голову, розтинають сузір’я Азії.
Чорною сажею малюється на снігу великі літери:
ВИБАЧ
Батько дивиться.
Геологічні думки тужавіють у кризі. Гори мерзлоти напирають навзаєм. Тьмідина ллється у світло. Полум’яні відблиски пересуваються аршинными голками. Батько Мороз поворушив пальцем.
Рапіра-сталактит промерзає крізь землю, залишаючи позаду на поверхні мерзлоты стібок розкришеної бурульки.
Спочатку симетричне В, далі Б, опісля Ч, що звучить, наче кроки по вкритій фірном стежці…
Це триває хвилини й хвилини.
В Б Ч Й М Н Н І М І
Переміщується на чистий сніг за крок далі.
ЧОМУ
Батько дивиться.
Я Я Я Я Я Я Я
Уривається цей візерунок мерзлоти, що тягнеться до нескінченности.
ЖИВЕШ
На це він не відповідає: мовчить, тобто нерухомо замерзає.
Судоми шарпають плечима. Узявши скіпку обіруч, креслиться рішуче:
ПОВЕРНИСЯ
Батько дивиться.
Поволі кришаться бурульки літер.
З М Н У Н Н И З Н Е Б Р Е Ш М Н І
Л Е О К А Д І Я Б О Л Є К Я
Б Р Е Ш М Н І
Бреши йому! Кидається скіпку геть, відступається у пітьму. Заточується, наче п’яний. Не можна плакати, замерзають повіки. Тягнеться знову до цигарки — надто складна справа, одна, друга, третя, розсипаються між задерев’янілими пальцями, позбавленими чуття. Стоїться повернутим плечима до вогню
і батька, бо це увесь світ, — далі тільки чорна нескінченність Зими. Все обтяте, обрубане, відняте від цієї зимної необхідности. Намагається пригадати óбраз панни Єлени, але це ближче до видобування трупа з-під льоду: нерухома форма радше схожа на кам’яну скульптуру, ніж на живу людину. Не існує.
Розвертається в інший бік, хапається за скіпку.
ПОЛЬЩА КРИГА ПІЛСУДСЬКИЙ ЛЮТІ КАЖИ
Але марно чекається відповіді в знаках на землі. Замість цього — зауважується через чверть години — батько опускає у молочній брилі відкриту руку, згинає скельне рамено, витягнуте додолу. Тьмідина цієї ночі перетікає густими хвилями, розуміється фатера з півжесту: це запрошення, він простягнув руку у запрошенні.