Літа зрілості короля Генріха IV

Від невідступних думок і хода швидша. І враз Анрі зупиняється. Що мала на увазі королева, коли говорила, що він спізнає каяття? Звідки вона знає про Якова й про навислу над ним небезпеку? Марія Медічі не може похвалитись розумом. «Як і привабливістю», — майнула в нього думка десь аж на дні свідомості. Проте його тривожить така видима невідповідність між її обмеженим розумом і тими натяками, що їх вона кидає. Звідки такі знання — чи, може, завчений урок? На чию підказку вона його остерігає? В майбутнє зазирає не вона. Про те, що станеться, найкраще знає той, хто сам збирається діяти.

Треба наказати, щоб королевині листи розпечатували. Це буде нелегко робити, бо генеральний поштмейстер на її боці. Ла Варенн так само завзято клопочеться щодо повернення єзуїтів. Ну, цей, можливо, хоче в такий спосіб затерти своє не дуже почесне минуле; але Бассомп'єр? Отой цікавий попутник? І всі інші, що тільки й стежать, куди вітер віє. Анрі відчуває круг себе змову, якій не даси ради катівською сокирою, бо зрада відбувається в думках, шляхом мовчазного порозуміння. Чи, може, вони вже б'ються між собою об заклад про те, яка смерть спіткає його? Природна — як, наприклад, від несвіжих устриць? Чи від кар божих, із яких одна — каяття, а друга — ніж?

«Королева говорила про «свого» дофіна. Вона розраховує на регенство при малолітньому синові після чоловікової смерті. Навряд чи вона бажає, щоб мене не стало, — сьогодні або завтра; просто готується. Вона ще остерігає мене цілком щиро. А втім, вона не наділена підступним розумом її старшої родички, та й не має тих незліченних фрейлін, за допомогою яких стара Катерина правила своїм двором. Та однаково тут сновигає привид тієї Медічі, в'язнем котрої я був. Про мене, хай Лувр буде домом розпусти. Менше подобається мені те, що він схожий на бочку з порохом. A! Ось і мій начальник артилерії».