Крига. Частини ІII–ІV

Дівча перестрибнуло кам’яний потік і вказало на низьку пітьму, між розкришеними фундаментами, немов пілястрами старовинної гробниці. Я обережно наблизився. Дихнуло гнилизною й смородом іржі. Вона енерґійно мене підштовхнула. Я увійшов, зігнувшись уполовину. Пітьма обтікала нас потоками холодної олії. Ми йшли униз, потім угору, потім знову вниз, а потім і ці напрямки змішалися. Сипалися на нас осколки льоду, безперервний дощ перетравлених і видалених землею частинок, у тому числі й предмети людського походження: ґудзики, шпильки, квитки, огризки, зуби, монети, клубки волосся, недопалки цигарок, ланцюжки з хрестиками, камінці замерзлого мокротиння, уламки фаянсу, печатки, дзвінки, брошки, зубочистки, маслачки пальців, скляні очі, ґумки, сірники, гребінці, табакерки, цукерки, нігті, ложечки, сталеві пера, перстеники, ключі, чотки, солдатські незабудки, вставні щелепи, цвяхи, подерті фото, клаптики любовних листів — усе, що від людини можна знайти в канавах, на приміських смітниках, під бордюрами, в старих колодязях і в руслах річок. Воно ретельно протискалося крізь сито землі й падало сюди, зосереджуючись у гирлі стрімкого потоку. Час від часу злива вщухала, або ще посилювалася, — після навального струсу, глухого ломоту, який прокочувався підземеллями. Дівчина хапала мене тоді за руку, наказуючи перечекати сейсмічні коливання. Скориставшись хвилею нерухомости, я болісно викривив шию і поглянув угору. На небі чорної глини висвітлювалися сузір’я вуличних кроків, палали блідо туманності кладовищенських могил, геологічні фронти базальтових хмар визначали вектори зачаття і смерти. Поламане брязкальце вдарило мене по носі, я опустив голову. — Ми на Шляхах Мамутів. — Ходи-но.

Ми вийшли в крипті серед мертвих монархів. На катафалках було висічено подобизни мужів, випростаних у посмертних позах, напівзанурених у камінь. Мені здалося, що я впізнаю холодні риси одного, другого й третього, що впізнаю навіть сімейну схожість між ними. Вони відповіли мені сліпими гладкими поглядами; ледве один і другий підморгнули, провівши ґранітним язиком по потрісканих губах, вусами заворушили з-під плісняви. Вони не здригнулися, коли ми пробігали до дверей на поверхню.

Панна безсило шарпнула ручку: було замкнуто. Я простягнув руку до її капелюшка — волосся розсипалося девушке на соболя і плечі. Відімкнувши замок вигнутою шпонькою, я кинув її на підлогу. Шпонька брязнула й замовкла. Все повертається до землі.

У бічному нефі горбатий паламар чистив срібні вотивні дари перед статуєю Діви Марії. Приклякнувши й перехрестившись, я сів на першій лавці перед головним вівтарем, оздобленим темною пісною барвою, під величезним хрестом, на якому Христос Господь кровоточить із серця і голови, й рук, і ніг.