Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Ви й досі хлопчисько, величносте, — сказала вона розлючено. — «Вічний веселун»! Трохи не вбили мені дофіна.
Вона стояла, взявшись руками в боки, наче перекупка з рибного ринку. Вибух, очевидно, можна було відвернути, тільки відіславши годівницю з дитиною. Анрі так і зробив.
— Я до ваших послуг, пані,— сказав він по тому: однаково ж не викрутишся.
Вона не примусила довго просити себе. Як мати дофіна, вона була певна свого права й безпеки: король проти неї безсилий. Щоб наставити його на добру путь, їй не потрібні ні ніч, ні дурман чуттєвості. Вона оголошувала свою волю серед білого дня.
— Ви не пошлете пана де Роні до Англії.
— Це вже вирішене діло, тут нічого не можна змінити, — відказав Анрі.— Британський адміральський корабель уже готовий пливти назустріч послові.
Тоді Марія холодно нагадала йому, що власне його становище досить хистке, а тому нема сенсу шукати прихильності когось іще слабшого. Король Яків довго на троні не всидить, вона це знає. Вона ще раз сказала, що знає це, і Анрі справді збентежився від того й став слухати її.
— А коли Яків позбудеться трону, чи можете ви вибрати для Англії кращого короля? Ні. А папу ви зможете вибрати — за допомогою мого дядька, великого герцога: Климент Восьмий йому пообіцяв, що наступником його буде хтось із Медічі. Забудьте нарешті своє єретицьке минуле. Подумайте про свою й мою користь. Ваше королівство потребує захисту церкви, а ваше життя — ще дужче.
Все це було не нове, і найменше — дядько, який нібито настановляв пап; та що таке папа, чи Медічі він, чи ні? Знаряддя Іспанії. Коли Анрі скориться, він зрадить своє королівство, а життя аж ніяк не врятує.
— Ви мені радите повернути до країни єзуїтів, щоб вони мене не вбили.
Марія обурено заперечила. Як вірити їй, отці єзуїти були найм'якосердіші люди, життєрадісні, люб'язні, скромні, чужі будь-яких інтриг. Хай він тільки спершу познайомиться з ними. Двічі-тричі поговорить — і тоді сам упевниться, в чому його добро.
Анрі змусив себе засміятись і сказав, аби мирно скінчити розмову:
— Що ж, коли вони не вбивають тиранів, мені нема чого їх боятись. Нехай собі лишаються там, де й були.
І все ж обоє — й сам він, і королева — знали, що ніж загрожує йому весь час. Але не казали цього. Щоб він її зрозумів, Марія ще згадала про Біронову страту та її наслідки. Саме вона вимагала смерті зрадника, і вона ж таки тепер нагадала королю, який самотній він став відтоді. При його власному дворі більшість гадають, ніби його мучить каяття, звідси і його хвороба торік у липні. Йому урвався терпець, і він вибіг, але ще гукнув через плече:
— Я захворів від несвіжих устриць, а не від каяття! Це така правда, як те, що Бірон був зрадник!
Марія Медічі стояла, дебела й огрядна, з тупим обличчям і бездумними очима, і тим дивнішим здавався весь її владний тон, а надто останні слова:
— Ви ще спізнаєте каяття, коли всупереч моїй раді пошлете свого Роні до Англії.
Він вибіг і звів дух тільки у саду. Там він і дожидав свого найкращого слугу — пора вже було почути розумне слово. Він хотів дати маркізові де Сюллі свої настанови перед подорожжю до англійського двору. Він не скаже йому, що не дужо покладається ні на короля Якова, ні на його прихильність. Часи Єлизавети не повернуться. Йому самому доведеться вростати в це сторіччя. Якби ж це можна було зробити, не зрадивши себе!
Роні наполягатиме, щоб він після свого маршала Бірона завдав тепер рішучого удару іншому давньому сподвижникові — Тюреннові, герцогові Буйонському. Цей державець-протестант обливає короля багном перед усією протестантською Європою, твердить навіть, ніби Анрі у згоді з папою готує нову Варфоломіївську ніч. Анрі ще раз викладе перед міністром свої найгірші побоювання: що їхні власні протестанти ввійдуть у спілку з Іспанією. Роні відповість, що це неможлива річ. Він уже не раз відповідав так. Що таке Іспанія? У Брюсселі на честь інфанти живцем поховали якусь жінку. З тими, ким гидує весь світ, не стане змовлятися навіть Буйон, хоч він і заслуговує долі всіх зрадників.
Анрі передбачає слово в слово все, що зараз казатимуть і він, і Роні: вони ж знають один одного. Обидва мають викласти один одному чіткі думки, хоч, може, й не завжди слушні та достатні. А насамперед — вони діють заодно; і саме тоді, коли на короля з недовірою дивляться його протестанти, він зі своїм начальником артилерії громадить зброю — навіщо? Рятувати їх. Свободу совісті в усій Європі врешті-решт доведеться захищати зброєю, бо інакше це королівство пропало: воно може існувати лише в духові та істині або зовсім не може.