Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
На біса Залаченкові здалася ця будівля?
Лісбет обійшла навколо заводу і побачила із заднього боку розвалений флігель. Під кінець вона почала розгублено вивчати вхідні двері в торці. Всі двері до головної будівлі були замкнуті за допомогою ланцюгів і висячих замків, закріплені величезними залізними болтами і захищені від злому, і лише замок на торці здавався не таким міцним і тримався лише на одному великому цвяху. «А, чорт забирай, будівля ж належить мені», — подумала Лісбет. Роззирнувшись, вона помітила в купі мотлоху тонку металеву трубу і скористалася нею як важелем, щоб збити висячий замок.
Її очам відкрилися сходи і вхід у приміщення першого поверху. Через те, що вікна були забиті, всередині стояв морок, лише по краях фанерних листів де-не-де пробивалися смужки світла. Лісбет постояла кілька хвилин, поки очі звикли до темряви, потім розгледіла, що зал має метрів сорок п’ять завдовжки і двадцять завширшки. Стелю підпирали масивні стовпи, а все довкола було завалено різним мотлохом — поламаними стільцями, старими деталями устаткування і лісоматеріалами. Старі печі цегельного заводу, схоже, демонтували і забрали, їхні фундаменти перетворилися на заповнені водою басейни, а на підлозі стояли величезні зацвілі калюжі. Від мотлоху тхнуло гниллю, і Лісбет наморщила ніс.
Вона розвернулася і пішла вгору по сходах. Другий поверх виявився сухим і складався з двох розташованих одне за одним приміщень, площею приблизно двадцять на двадцять і не менше восьми метрів заввишки. Вікна були високо, майже під дахом. Виглянути в них було неможливо, але вони добре освітлювали верхній поверх. Тут, як і внизу, валялася купа мотлоху, у тому числі десятки складених один на одного пакувальних ящиків. Вона помацала один з них, проте зрушити ящик з місця не змогла. На ньому виднівся напис: Machine parts 0-А77. Нижче розташовувався аналогічний текст російською: «Деталі устаткування О-А77». У першому залі, як вона відзначила, був відкритий товарний ліфт.
Коротше, це був склад якогось устаткування, яке, іржавіючи без діла на старому цегельному заводі, навряд чи здатне давати який-небудь солідний дохід.
Лісбет пройшла до другого залу і зрозуміла, що саме тут проводилися ремонтні роботи. Приміщення було заповнене мотлохом, ящиками і старими офісними меблями, поставленими дивним лабіринтом. Одна секція підлоги була вийнята і замінена новими дошками. Лісбет відзначила, що ремонтні роботи вочевидь припинилися вкрай поспішно — тут як і раніше валялися інструменти, торцювальна і рамна пили, цвяхозабивний пістолет, цвяходер, лом і ящики для інструментів. Вона насупила брови: навіть у разі раптового закінчення робіт будівельна компанія мала б забрати устаткування. Проте відповідь і на це питання знайшлася, коли, піднявши викрутку, вона побачила на ручці російські літери. Залаченко імпортував інструмент, а можливо, й робочу силу.
Лісбет підійшла до торцювальної пили і повернула вимикач. Спалахнула зелена лампочка. Електрика є. Вона повернула вимикач у попереднє положення.
У глибині залу були троє дверей, що вели до маленьких приміщень — можливо, там розташовувалася контора. Лісбет спробувала ручку крайніх дверей і переконалася, що замкнуто. Роззирнувшись, вона повернулася до інструментів і принесла цвяходер.
Двері піддалися не відразу. У кімнаті було зовсім темно і пахло затхлістю. Простягнувши руку, Лісбет намацала вимикач і засвітила лампочку, що самотньо висіла під стелею. Потім стала і з подивом оглянулася на всі боки.
У кімнаті стояли три ліжка з бруднющими матрацами і ще три матраци лежали прямо на підлозі. Скрізь валялася брудна постільна білизна. Праворуч була електроплитка, біля іржавого крана стояло кілька каструльок. В одному з кутків вона побачила залізне відро, а поруч — рулон туалетного паперу.
Тут хтось жив. І, вочевидь, не один.
Лісбет раптом помітила, що ручки на внутрішньому боці дверей бракує. По спині побігли мурашки.
У глибині кімнати стояла одежна шафа. Вона повернулася, відчинила дверці шафи і побачила дві дорожні сумки. Витягнувши верхню, Лісбет виявила там одяг і витягнула спідницю з етикеткою російською мовою. Потім вона знайшла дамську сумочку і витрусила вміст на підлогу. Серед косметики і різних дрібничок знайшовся паспорт з фотографією темноволосої дівчини років двадцяти. Написано все було по-російськи, але Лісбет вирішила, що ім’я дівчини Валентина.