Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Руфій (тихим голосом). Між цими двома є якась злісна змова.
Фтататіта. Цариця знову дивитиметься на обличчя своєї слуги.
Клеопатра якусь мить дивиться на неї, на її обличчі радісний відблиск її вбивчого виразу. Потім вона обхоплює її шию руками й дико цілує її кілька разів поспіль. Вона зриває з себе окраси й навалює їх на неї. Обидва чоловіки відвертаються від цього видовища, щоб подивитись один на одного. Фтататіта сонно волочиться до жертовника; стає навколішки перед Ра й залишається там, заглиблена в молитву. Цезар підходить до Клеопатри, залишивши Руфія в колонаді.
Цезар (із запитливою серйозністю). Клеопатро, що трапилося?
Клеопатра (у смертельному страхові перед ним, але з найбільшою привабливістю). Нічого, мій дорогий Цезарю! (З болісною покорою й голосом, що майже зривається). Нічого! Я не винна. (Вона любовно підходить до нього). Любий Цезарю, ти гніваєшся на мене? Чому ти на мене так дивишся? Я ж була тут з тобою весь час. Як можу я знати, що там трапилося?
Цезар (роздумуючи). Це правда.
Клеопатра (з великою полегкістю, намагаючись його попестити). Звичайно, це правда. (Він не відповідає на пестощі). Ти, Руфію, знаєш, що це правда.
Ремствування внизу раптом переходить у ревище.
Руфій. Я зараз про все дізнаюсь. (Він іде до жертовника, важко ступаючи, — що в нього є ходою, — і доторкається до плеча Фтататіти). Тепер, хазяйко, ти мені будеш потрібна. (Жестом він наказує їй іти попереду).
Фтататіта (встає й сердито дивиться на нього). Моє місце коло цариці.
Клеопатра. Вона, Руфію, нічого поганого не зробила.
Цезар (до Руфія). Хай вона залишається.
Руфій (сідаючи на жертовник). Дуже добре! Тоді моє місце теж тут, а що трапилося там — ти можеш сам довідатися. Місто немов на ревище перетворилось.
Цезар (серйозно невдоволений). Руфію, є час коли треба коритися.
Руфій. І є час, коли треба опиратися. (Він з твердістю схрещує руки).
Цезар (до Клеопатри). Відішли її.
Клеопатра (майже хлипаючи, бажаючи вмилосердити Цезаря). Так, я це зроблю. Я зроблю все, про що ти попросиш мене, Цезарю. Завжди робитиму, бо люблю тебе. Фтататіто, вийди.
Фтататіта. Слово цариці — для мене закон. Я буду близько, коли цариця покличе.
Руфій (ідучи за нею). Пам’ятай, Цезарю, твій охоронець теж буде близько, коли покличеш. (Він виходить слідом за Фтататітою).
Клеопатра, що посміливішала, коли Цезар скорився Руфієві, залишає своє місце коло столу й сідає на лаву в колонаді.
Клеопатра. Чому ти дозволяєш Руфієві так з собою поводитися? Тобі слід було б провчити його, щоб знав своє місце.
Цезар. Навчити його бути моїм ворогом і ховати від мене свої думки, як ти тепер ховаєш свої?
Клеопатра (її побоювання вернулися). Чому ти це говориш, Цезарю? Далебі, далебі ж я нічого від тебе не ховаю. Ти не по правді поводишся зі мною отак. (Вона притлумлює ридання). Я ще тільки дитя, а ти перетворюєшся в камінь, бо тобі здається, що когось там убили. Я не можу знести цього. (Вона навмисне перестає себе стримувати й вибухає сльозами. Він дивиться на неї з глибокою тугою і цілковитою байдужістю. Вона позирає на нього, щоб подивитись, яке вона справляє враження. Побачивши, що він залишається байдужий, незворушний, вона випростується й вдає ніби змагається зі своїм хвилюванням і ніби приборкує його). Але ось, я знаю: ти ненавидиш сльози; я тебе не потурбую ними. Я знаю, ти не сердитий, а лише оповитий сумом; тільки я така дурненька я не можу вболівати, коли ти говориш так холодно. Звичайно, ти маєш рацію: це просто жах думати, що когось там убито або що навіть комусь завдали болю. Я сподіваюся, що нічого справді серйозного не трапилося... (Її голос завмирає під повною зневаги проникливістю Цезаря).
Цезар. Що тебе до такої міри налякало? Що ти зробила? (З берега внизу лунає звук труби). Ага! Це звучить, як відповідь.
Клеопатра (тремтячи, опускається на лаву й затуляє обличчя руками). Я не зрадила тебе, Цезарю, присягаюся в цьому.
Цезар. Я це знаю. Я й не довірявся тобі. (Він одвертається від неї й наміряється вийти, коли Аполлодорій і Британій тягнуть до нього Люція Септімія. За ним іде Руфій. Цезар здригається). Знов убивця Помпея!
Руфій. Місто немов збожеволіло. Вони хочуть зруйнувати палац і прогнати нас просто в море. Ми спіймали цього ренеґата, коли очищали двір від натовпу.
Цезар. Звільніть його! (Вони випускають його руки). Що образило громадян, Люцію Септімію?
Люцій. Чого ж ти міг сподіватися, Цезарю? Потіній був їхнім улюбленцем.
Цезар. Що трапилося з Потінієм? Я відпустив його на волю, тут, півгодини тому. Хіба вони не дали йому пройти?
Люцій. Еге, дали — через арку ґалереї, що шістдесят футів заввишки, зі сталлю в ребрах на три дюйми глибини. Він мертвий, так само як і Помпей. Що ж до вбивства, то ми — ти й я — тепер квити.
Цезар (шокований). Убитий — наш полонений, наш гість! (Докірливо звертається до Руфія). Руфію...
Руфій (виразно — попереджаючи запитання). Той, хто це зробив,— розумний чоловік і твій друг. (Клеопатра стає сміливіша). Але ніхто з нас не приклав до цього руки. Тому даремно хмуришся на мене.
Цезар повертається й дивиться на Клеопатру.
Клеопатра (гостро — встаючи). Він був убитий з наказу цариці Єгипту. Я — не Юлій Цезар, мрійник, який дозволяє всякому рабові ображати його. Руфій сказав, що я вчинила добре; тепер нехай мене судять і інші. (Вона звертається до решти). Цей Потіній хотів, щоб я увійшла з ним у змову — віддати Цезаря Ахіллові й Птоломеєві. Я відмовилася; він прокляв мене й нишком прийшов до Цезаря, щоб звинуватити мене в його ж власній зраді. Я піймала його на цьому, й він образив мене, мене, царицю! Просто у вічі! Цезар не схотів помститися за мене: він привітно говорив з ним і відпустив його на волю. Чи мала я право помститись за себе? Кажи, Люцію.
Люцій. Я не заперечую цього. Але ти дістанеш за це мало подяки від Цезаря.
Клеопатра. Кажи, Аполлодорію: чи була я неправа?
Аполлодорій. Я маю лише одне слово догани, най-
чарівніша. Ти повинна була покликати мене, твого лицаря, і в чесному поєдинкові я б убив наклепника.
Клеопатра (гаряче). Я віддамся на суд навіть твоєму рабові Цезарю. Британію, кажи. Чи була я неправа?
Британій. Де зрада, брехня й двоєдушність залишаються безкарними — там суспільство повинно неминуче стати ареною, повною дикої звірини, що рве одне одного на шматки. Цезар був неправий.
Цезар (зі спокійною гіркотою). Отже, здається, вирок проти мене.
Клеопатра (поривчасто). Послухай мене, Цезарю. Коли знайдеться в Александрії хоч одна людина, яка скаже, що я вчинила неправильно, то присягаюся, що дам себе розп’ясти своїм власним рабам на дверях цього палацу.