Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Цезар. Коли у всьому світі, тепер або коли-небудь знайдеться людина, котра визнає, що ти вчинила кривду, то такій людині або доведеться перемогти світ, як я це зробив, або світ її розіпне. (Гамір з вулиці знову долинає). Ти чуєш? Оці люди, які добиваються в твої ворота, також дотримуються звичаю помсти й вбивства. Ти вбила їхнього ватажка; буде справедливо, коли вони уб’ють тебе. Якщо в тебе є сумніви щодо цього, то спитайся ось у цих твоїх чотирьох порадників. А потім, в ім’я цього права (він робить натиск на цьому слові з найбільшим презирством), чи не повбиваю їх я за те, що вони убили свою царицю, і чи не вб’ють мене теж їхні одноплеменці, як тирана своєї батьківщини? Чи зможе Рим зробити менше, ніж убити цих убивців також, щоб показати світові, як Рим мститься за своїх синів і за свою честь? І так до кінця історії вбивство породжуватиме вбивство, завжди — в ім’я права, й чести, й миру,— аж доки богам надокучить кров і вони створять расу, яка зможе це збагнути. (Страшенний гам, Клеопатра полотніє від жаху). Слухай же, ти, яка не повинна бути ображеною. Наблизься до них настільки, щоб розібрати їхні слова: ти побачиш, що вони гіркіші, ніж розмови Потінія. (Велично, загорнувшись у непроникливу гідність). Нехай Цариця Єгипту дає тепер свої накази про помсту і вживе заходів оборони, бо вона зреклася Цезаря. (Він повертається, щоб вийти).
Клеопатра (охоплена жахом, підбігає до нього й падає перед ним навколішки). Ти не покинеш мене, Цезарю. Ти будеш обороняти палац.
Цезар. Ти прибрала собі право життя і смерти. Я ж
— тільки мрійник.
Клеопатра. Але ж вони вб’ють мене!
Цезар. А чому ж ні?
Клеопатра. В ім’я жалости...
Цезар. Жалість! Як? Невже раптом дійшло до того, що ніщо не може тебе врятувати, крім жалости? А чи врятувала вона Потінія?
Вона встає й, ламаючи з відчаєм руки, йде до лави. Аполлодорій виявлав їй своє співчуття тим, що мовчки стає за її лавою.
Тим часом небо стало яскраво-пурпуровим і швидко набирає жовтогарячого кольору, на тлі якого колонада й статуя Ра здаються все темнішими й темнішими.
Руфій (до Цезаря). Досить проповідувати! Вороги біля воріт.
Цезар (насідаючи на нього й даючи волю своєму гнівові). Невже? А що утримувало їх далі від воріт протягом усіх цих місяців? Чи то було моє божевілля, як ви це називали, чи ваша мудрість? В цьому єгипетському червоному морі крови чия рука тримала всі ваші голови над хвилями? (Звертаючись до Клеопатри). А коли Цезар комусь говорить: «Друже, йди з миром», то ти, що чіпляєшся за мій меч, рятуючи своє мізерне життя, ти насмілюєшся вийти крадькома й убити його ударом у спину? А ви, воїни, й панство, й чесні слуги, ви забуваєте, чим ви є, й плещете в долоні, вітаючи це вбивство, й кажете: «Цезар неправий». Присягаюся богами, мене бере спокуса розціпити свою руку, щоб усі ви потонули в цій кривавій поводі.
Клеопатра (з виблиском хитрої надії). Але ж, Цезарю, коли ти це зробиш, то й сам загинеш.
Очі в Цезаря палають.
Руфій (вкрай схвильований). Присягаюся великим Юпітером, ти, розпусна маленька єгипетська пацючко, сказала якраз те, що спонукає Цезаря вийти самому в місто й залишити нас тут, щоб нас пошматували. (З відчаєм до Цезаря). Невже ти покинеш нас тому, що ми — купка дурнів? Я не хочу чинити зла вбивством; я це роблю, як собака вбиває кішку — за інстинктом. Всі ми — лише собаки, що йдуть за твоїми п’ятами, але ми служили тобі віддано.
Цезар (здаючись). Гай-гай, Руфію, мій сину, мій сину, як ті собаки, ми певно тепер загинемо на вулицях.
Аполлодорій (зі свого місця, позад Клеопатри). Цезарю, те, що ти кажеш, має в собі щось олімпійське: воно повинно бути слушним, бо воно прекрасне. Але все ж таки я на боці Клеопатри. Коли нам судилося вмерти — їй непотрібні будуть ні відданість чоловічого серця, ні міць руки чоловічої.
Клеопатра (ридаючи). Але я не хочу вмирати.
Цезар (сумно). О, як це неблагородно, неблагородно!
Люцій (виступає вперед і стає між Цезарем і Клеопатрою). Вислухай мене, Цезарю. Це може й неблагородно, але я теж маю намір прожити скільки можна довше.
Цезар. Гаразд, мій друже, мабуть, ти й переживеш Цезаря. Чи не думаєте ви, що я ворожбитством так довго тримав у страхові вашу армію і все це місто? Вчора як вони сварилися зі мною, щоб життям накласти заради мене? Але сьогодні ми скинули їм униз їхнього героя, вбитого; і тепер кожний чоловік із них стоїть за те, щоб знищити оце гніздо вбивців — бо ми такі й є, не що більше. Підбадьортесь же й нагостріть ваші мечі. Голова Помпея впала, і голова Цезаря вже дозріла.
Аполлодорій. Цезар впадає у розпач?
Цезар (з безмежною гордістю). Той, хто ніколи не надіявся, не впадатиме у розпач. Цезар і в щасті, і в нещасті дивиться своїй долі у вічі.
Люцій. Глянь їй у вічі й тепер, і вона усміхнеться тобі, як і завжди усміхалася Цезареві.
Цезар (з мимовільною погордою). Ти насмілюєшся підбідьорювати мене?
Люцій. Я пропоную тобі мої послуги. Я перейду на твій бік, коли ти схочеш.
Цезар (несподівано знову спускається на землю й дивиться гостро на нього, здогадуючись, що за цією пропозицією щось криється). Як? Дійшло до цього?
Люцій (твердо). Дійшло до цього.
Руфій. Ти гадаєш, що Цезар збожеволів, коли припускаєш, що він довіряє тобі?
Люцій. Я не прошу його довіряти мені, доки він не стане переможцем. Я прошу подарувати мені життя і дати командування в його війську. А тому, що Цезар чесний ділок, то я заплачу авансом.
Цезар. Заплатиш! Як?
Люцій. Доброю для тебе звісткою.
Цезар умить здогадується, яка це звістка.
Руфій. Яка звістка?
Цезар (радісний і повний життєвої енергії, що примушує Клеопатру встати й пильно дивитися на нього). Яка звістка? Яка звістка, ти сказав, мій сину Руфію? Прибула допомога, — яка ж інша звістка може для нас бути? Хіба ж не так, Люцію Септімію? Мітрідат Перґамський вирушив до нас.
Люцій. Він здобув Пелузіум.
Цезар (захоплено). Люцію Септімію, відсьогодні ти мій офіцер. Руфію, єгиптяни, безперечно, послали всіх міських солдатів до останнього, щоб перешкодити Мітрідатові перейти Ніл. Отже, на вулицях нема тепер нікого, крім натовпу — натовпу!
Люцій. Це так. Мітрідат іде великою дорогою на Мемфіс, щоб перейти вище дельти. Там Ахілл зітнеться з ним.
Цезар (увесь — зухвальство). Ахілл зітнеться там з Цезарем. Дивись, Руфію. (Він підбігає до столу, хапає серветку й малює на ній план пальцем, умоченим у вино, тимчасом як Руфій і Люцій Септімій тісняться навколо нього, щоб побачити; всі дивляться, нагнувшись ближче, бо світло тепер майже зовсім погасло). От — палац (показує на план), ось — театр. Ти (до Руфія) візьмеш двадцять чоловік і зробиш вигляд, що йдеш цією вулицею (показує на неї); а тимчасом як вони будуть побивати тебе камінням,— когорти вийдуть по цій і цій. Мій план несхибний, правда, Люцію?