Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Клеопатра (жадібно). Для мене — дроздів.
Мажордом. Чи матиме ласку Цезар вибрати для себе вино? Сицилійське, лесбоське, хі…
Руфій (зневажливо). Все грецькі.
Аполлодорій. Хто ж стане пити римське, коли він може дістати грецьке? Покуштуй лесбоського, Цезарю.
Цезар. Принесіть мені мою яшну воду.
Руфій (з безмежною огидою). Пфе! Принеси мені моє фалернське.
Незабаром йому приносять фалернське.
Клеопатра (надувшись). Давати тобі обіди, Цезарю, марна — трата часу. Мої кухаренята не опустилися б до такої дієти, як твоя.
Цезар (здаючись). Добре, добре, покуштуємо лесбоського. (Мажордом наповнює чашу Цезаря, потім — Клеопатри, потім — Аполлодорія), але коли я вернуся до Риму, я видам закон проти такого марнотратства. Я навіть примушу виконувати ці закони.
Клеопатра (ласкава). Нічого. Сьогодні ти повинен бути, як і всі інші люди: гулящим, прихильним до розкоші й добрим. (Вона простягає йому через стіл руку).
Цезар. Добре, на один раз я принесу мій комфорт у жертву (цілуючи її руку). От! (Ковтає раз вина). Тепер ти задоволена?
Клеопатра. І ти вже не віриш більше, що я жадаю твого від’їзду до Риму?
Цезар. Я ні в що більше не вірю. Мій мозок заснув. Та й хто знає, чи вернуся я до Риму.
Руфій (тривожно). Як? Га? Що?
Цезар. Що може показати мені Рим, чого я ще не бачив? Один рік у Римі цілком схожий на другий,— з тією лише різницею, що я старію, а натовп на Аппієвій дорозі завжди однаковий.
Аполлодорій. Та й тут у Єгипті не краще. Діди, коли стомлються від життя, кажуть: «Ми бачили все, крім джерела Нілу».
Цезар (спалахнувши уявою). А чому б не побачити цього? Клеопатро, чи поїдеш ти зі мною дослідити течію до її колиски в самому серці таємничої країни? Чи не залишити нам Рим, Рим, що досяг величі, щоб тільки дізнатись, як велич руйнує нації людей невеличних! Чи не створити мені для тебе нові держави там, у невідомому?
Клеопатра (захоплено). Так, так. Створи!
Руфій. Еге. Тепер він завоює Африку з двома леґіонами раніше, ніж ми дійдемо до смаженого кабана.
Аполлодорій. Будь ласка, без глуму. Це шляхетий проект: тут Цезар вже не звичайний солдат-завойовник, а й творець, поет-мистець. Дамо ж ім’я священній столиці й освятимо це ім’я лесбоським вином.
Цезар. Нехай дасть їй ім’я сама Клеопатра.
Клеопатра. Вона буде називатися так: Цезарів Дар своїй Улюбленій.
Аполлодорій. Ні, щось таке ширше, ніж це, — щось таке всесвітнє, як зоряна небесна тверджа.
Цезар (прозаїчно). Чому не просто: «Колиска Нілу»?
Клеопатра. Ні. Ніл — мій предок, і він бог. Ах! Я щось придумала. Ніл найменує її сам. Прикличемо його. (До мажордома). Пошли по нього. (Всі троє здивовано поглядають один на одного, але мажордом виходить із таким виглядом, ніби дістав найзвичайнісінький наказ). Ну (звертаючись до двірні), забирайтеся геть!
Двірня виходить із поклонами. Увіходить жрец ь, несучи мініатюрного сфінкса з малесеньким триніжечком перед ним. Маленький шматочок ладану курить у триніжку. Жрець підходить до столу й ставить статуетку на його середину Світло починає переходити в червоно-пурпуровий колір єгипетського заходу сонця, ніби божок приніс із собою дивного кольору тінь. Троє чоловіків поклали собі не піддаватися враженню, але вони проти волі почувають, що зацікавлені.
Цезар. Що то за фокус?
Клеопатра. Побачиш. І це не фокус. Власне кажу-
чи, щоб зробити це як належить, треба вбити створіння якесь, щоб умилосердити його, але може, він дасть відповідь Цезареві й без цього, коли ми виллємо йому трошки вина.
Аполлодорій (повертаючи голову, щоб глянути через плече на Ра). Чому не звернутися ось до цього друга з яструбиною головою?
Клеопатра (нервово). Ч-ш-ш! Він почує тебе й розгнівається.
Руфій (флеґматично). Джерело Нілу не в його окрузі, я гадаю.
Клеопатра. Ні, але я хочу, щоб моє майбутнє місто назвав не хто інший, як тільки мій любий маленький сфінкс, бо в його обіймах Цезар знайшов мене, коли я спала. (Вона млосно дивиться на Цезаря, потім коротко звертається до жерця). Вийди. Я жриця і маю владу перейняти в тебе твій обов’язок. (Жрець низько вклоняється і виходить). Тепер викличмо Ніл усі разом. Може, він постукає в стіл.
Цезар. Що? Стуки в стіл? Невже на сімсот сьомому році республіки ще вірять у такі забобони?
Клеопатра. Це зовсім не забобони: наші жерці дізнаються про безліч речей через столи. Чи не так, Аполлодорію?
Аполлодорій. Так, зізнаюся, що я вірю в це. Коли Клеопатра жриця — Аполлодорій побожний. Проказуй заклинання.
Клеопатра. Ви повинні повторити зі мною: «Подай нам свій голос, батьку Ніле».
Всі четверо (тримаючи свої келихи разом перед божком). Подай нам свій голос, батьку Ніле.
Їм відповідає крик людини в смертельному жаху й аґонії. Страшенно вражені, чоловіки ставлять свої келихи й прислухаються. Тиша. Пурпур на небі згущується. Цезар, глянувши на Клеопатру, бачить, що вона виливає вино перед божком, їй очі блищать, вона мовчазно виявляє подяку й обожнення. Аполлодорій схоплюється й біжить до кінця даху, щоб поглянути вниз і прислухатися.
Цезар (пронизливо вдивляючись у Клеопатру). Що це було?
Клеопатра (роздратовано). Нічого. Б’ють якогось раба.
Цезар. Нічого!
Руфій. Мабуть, він ковтнув людину разом з ножем.
Цезар (встаючи). Вбивство!
Аполлодорій (махаючи назад рукою, щоб мовчали). Ч-ш-ш! Тихше. Ви чули?
Цезар. Ще крик?
Аполлодорій (вертаючись до столу). Ні, приглушений стук. Щось, мені здається, впало на берег.
Руфій (встаючи, говорить похмуро, суворо). Те «щось», мабуть, складалося із плоті і кісток, чи не так?
Цезар (здригаючись). Мовчи, мовчи, Руфію! (Він од столу йде до колонади; Руфій іде за ним з лівого боку; Аполлодорій — з другого боку).
Клеопатра (все ще на своєму місці за столом). Ти покидаєш мене, Цезарю? Аполлодорію, ти теж ідеш?
Аполлодорій. Слово чести, найдорожча царице, мій апетит пропав.
Цезар. Спустися в двір, Аполлодорію, і дізнайся, що трапилось.
Аполлодорій потакує головою й виходить тими сходами, якими Руфій піднімався.
Клеопатра. Це, мабуть, твої солдати вбили когось. Що з того?
Ремствування натовпу долинає знизу, з берега. Цезар і Руфій дивляться один на одного.
Цезар. За цим треба приглянути. (Він наміряється йти за Аполлодорієм, коли Руфій зупиняє його рукою в ту мить, як Фтататіта вертається з далекого кінця даху; вона йде, волочачи ноги, з сонною насиченістю в очах і в кутиках рота, що нагадує морду гончака. На мить у Цезаря з’являється підозра, що вона сп’яніла від вина, але не в Руфія: він добре знає, яке червоне вино сп’янило її).