Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Центуріон (поспішаючи до вартового біля сходів). Увага! Цезар іде!
Цезар підходить з Руфієм з великою пишнотою. За ними йде Британій. Солдати зустрічають їх вигуками, повними ентузіазму.
Цезар. Я бачу — мій корабель дожидає мене. Час прощання Цезаря з Єгиптом настав. А тепер, Руфію, що ще лишилося зробити, доки я поїду?
Руфій (з лівого його боку). Ти ще не призначив правителя для цієї провінції.
Цезар (дивлячись на нього з чуднуватою посмішкою, але говорячи цілком серйозно). Що ти скажеш про Мітрідата Перґамського — мого рятівника й помічника, великого Евпатрового сина?
Руфій. Тільки те, що він тобі буде потрібний в іншому місці. Хіба ти забув, що тобі треба перемогти ще дві або й три армії на своєму шляху додому?
Цезар. Правда! Ну, а що скажеш про самого себе?
Руфій (недовірливо). Я! Я — правитель? Про що ти мрієш? Хіба ти не знаєш, що я лише син відпущеного з кріпацтва.
Цезар (любовно). Хіба не називав тебе Цезар своїм сином? (Гукає до всього зборища). Помовчіть трошки й вислухайте мене!
Римські Солдати. Слухайте Цезаря!
Цезар. Вислухайте, яка посада, титул, ранґ та ім’я римського правителя. Посада — щит Цезарів, титул — друг Цезарів, ранґ — римський солдат. (Римські солдати вибухають урочистими криками). А ім’я — Руфій. (Вони знову гукають).
Руфій (говорить, цілуючи руку Цезаря). Еге, я воістину — щит Цезарів; але яка ж буде з мене користь, коли я більше не буду на руці в Цезаря? Ну, однаково (голос йому стає хрипким, і він відвертається, шоб опанувати себе).
Цезар. Де ж це мій британський остров’янин?
Британій (виступає вперед, праворуч від Цезаря). Тут, Цезарю.
Цезар. Скажи, будь ласка, хто просив тебе лізти у бій при дельті, викрикуючи варварські вигуки твоєї батьківщини й стверджуючи, що ти один вартий чотирьох єгиптян, яких ти називав непристойними іменами?
Британій. Пробач мені слова, що вихопилися в запалі бою.
Цезар. А яким чином ти, що не вмієш плавати, переплив з нами канал, коли ми штурмували табір?
Британій. Цезарю, я вчепився за хвіст твого коня.
Цезар. Це все, Британію, вчинки не раба, а вільного чоловіка.
Британій. Цезарю, я був народжений вільним.
Цезар. Але тебе називають рабом Цезаря.
Британій. Тільки бувши рабом Цезаря, я знайшов справджню волю.
Цезар (зворушений). Прекрасно сказано. Невдячний, яким я є, я намірявся відпустити тебе на волю. Але тепер я не розлучуся з тобою й за мільйон талантів. (Він дружньо б’є його по плечі. Британій, задоволений, але трохи зніяковівши, соромливо цілує йому руку).
Бельзенор (до перса). Цей римлянин уміє примусити людей служити собі.
Перс. Еге, людей надто скромних, щоб стали йому небезпечними суперниками.
Бельзенор. О, змію! О циніку!
Цезар (побачивши Аполлодорія в єгипетському кутку, кличе його). Аполлодорію, я віддаю мистецтво Єгипту під твою опіку. Пам’ятай, Рим любить мистецтво й сприятиме йому охоче.
Аполлодорій. Я розумію, Цезарю. Рим сам не творитиме речей мистецтва, але він скуповуватиме або братиме все, що інші нації будуть творити.
Цезар. Що? Рим не творить мистецтва! А мир — не мистецтво? Війна — не мистецтво? Управління — не мистецтво? Цивілізація — не мистецтво? Все це ми даємо вам в обмін на декілька окрас. Вигоди такої умови — на твоєму боці. (Звертаючись до Руфія). А тепер що ще лишилося зробити, перш ніж сісти на корабель? (Намагаючись пригадати). Є щось, чого я ніяк не можу пригадати: що це може бути? Ну, нічого не вдієш, воно лишиться недоробленим, ми не можемо проґавити цей попутний вітер. Прощай, Руфію!
Руфій. Цезарю, я неохоче відпускаю тебе до Риму без твого щита. Там надто багато кинджалів.
Цезар. Це нічого: я виконаю справу мого життя дорогою додому; я вже досить прожив. Крім того, ніколи мені до смаку не було вмирати; я волів би, щоб мене вбили. Прощай!
Руфій (зітхаючи підводить руки, ніби визнаючи Цезаря за непоправного). Прощай! (Вони тиснуть один одному руки).
Цезар (махає рукою Аполлодорієві). Прощай, Аполлодорію, і всі ви, друзі мої. На корабель!
З корабля спускають сходні на набережну. Коли Цезар простує до сходнів, із палацу виходить Клеопатра й зупиняється на сходах. Вона хитро вся в чорне одягнена, без яких-небудь прикрас або коштовностей, отож становить разючий контраст із натовпом блискуче одягнутих жінок, що повз них проходить, ідучи з палацу. Цезар не бачить її, доки вона не заговорила.
Клеопатра. Клеопатра не бере участи в цьому прощанні?
Цезар (прояснівши). Ах, я знав, що забув про щось! (Звертаючись до Руфія). Як ти дозволив мені забути про неї, Руфію? (Поспішаючи до неї). Коли б я поїхав, не попрощавшися з тобою, я б ніколи не простив собі цього. (Він бере її за руки й виводить на середину еспланади. Вона скоряється, ніби кам’яна). Це жалоба по мені?
Клеопатра. Ні.
Цезар (докірливо). Ах, це було необачно з мого боку! Це по твоєму маленькому братові?
Клеопатра. Ні.
Цезар. По кому ж?
Клеопатра. Спитай римського правителя, якого ти нам залишив.
Цезар. Руфія?
Клеопатра. Так, Руфія. (Вона показує на нього зі смертельним презирством). Він правитиме тут від імени Цезаря, на манір Цезаря, згідно з уславленими законами Цезаря.
Цезар (із сумнівом). Він правитиме, як уміє, Клеопатро. Він узяв цю справу на себе й буде виконувати її на свій власний манір.
Клеопатра. Не на твій, значить?
Цезар (спантеличений). Що ти розумієш під моїм маніром?
Клеопатра. Без покарання. Без помсти. Без суду.
Цезар (схвально). Так. Це й є правильний засіб, великий засіб, кінець кінцем — єдиний засіб. (Звертаючись до Руфія). Повір у це, Руфію, якщо можеш.
Руфій. Я вірю, Цезарю. Ти переконав мене в цьому вже давно. Але гляди. Ти відпливеш сьогодні в Нумідію. Тепер скажи мені, коли ти зустрінеш там голодного лева, ти не покараєш його за те, що він хоче тебе з’їсти?
Цезар (дивуючись, до чого він хилить). Ні.
Руфій. І не помстишся йому за кров тих, кого він уже з’їв?
Цезар. Ні.
Руфій. І не засудиш його за його провини?
Цезар. Ні.
Руфій. Що ж ти тоді зробиш, щоб урятувати від нього своє життя?
Цезар (хутко). Уб’ю його, чоловіче; уб’ю без злости, достоту так, як він убив би мене. Що ця притча про лева означає?
Руфій. Те, що у Клеопатри була тигриця, яка вбивала людей з її наказу. Я подумав, що одного чудового дня вона може звеліти їй убити й тебе. Гаразд, якби я не був учнем Цезаря, яких тільки благочестивих мук завдав би я цій тигриці! Я міг би покарати її. Я міг би помститися їй за Потінія.