Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Потіній. Ти натякаєш на від’їзд Цезаря.
Клеопатра. Що ж, коли й так?
Потіній. Хіба він тебе не любить?
Клеопатра. Любить мене! Потінію, Цезар нікого не любить. Хто ті, кого ми любимо? Лише ті, кого ми не ненавидимо; всі люди нам чужі й вороги, крім тих, кого ми любимо. Але з Цезарем це не так. Він не має в собі ненависти; він дружить з усяким, як це він робить з дітьми й з собаками. Його доброта до мене — дивовижна. Ні мати, ні батько, ні няня ніколи так про мене не турбувалися, не відкривали мені так вільно своїх думок.
Потіній. Добре, хіба це не любов?
Клеопатра. Що з того, коли він зробить те саме для першої стрічної дівчини дорогою назад до Риму. Поспитай у його раба Британія: він до нього такий же добрий. Ні, поспитай навіть його коня! Його доброту не я викликаю: вона в його натурі.
Потіній. Але чому ти певна в тому, що він не кохає тебе так, як чоловіки кохають жінок?
Клеопатра. А тому, що я не можу примусити його ревнувати. Я вже пробувала.
Потіній. Гм! Може, мені тоді слід було краще спитати так: чи закохана ти в нього?
Клеопатра. Чи можна бути закоханою в бога? До того ж, я кохаю іншого римлянина; того, кого я бачила задовго до Цезаря — не бога, а мужа — того, хто може любити й ненавидіти, того, кому я можу заподіяти біль, і хто може заподіяти його мені.
Потіній. Цезар знає про це?
Клеопатра. Так.
Потіній. І він не сердиться?
Клеопатра. Він обіцяє прислати його в Єгипет, щоб догодити мені.
Потіній. Я не розумію цього чоловіка.
Клеопатра (з величною зневажливістю). Ти — розуміти Цезаря! Яким чином ти б це міг? (Гордо). Я його розумію — інстинктом.
Потіній (хвилину поміркувавши, шанобливо). Ваша величність допустили мене сьогодні до себе. Яку справу має до мене цариця?
Клеопатра. От це саме. Ти гадаєш, що, зробивши мого брата царем, ти будеш привити Єгиптом, як його опікун, і що він малесенький дурник.
Потіній. Цариця волить так говорити!
Клеопатра. Цариця волить говорити ще й таке: Цезар з’їсть тебе, і Ахілла, і мого брата, як кішка з’їдає мишей; він надіне на себе оцю єгипетську землю, як пастух надіває свою одежу. І коли він зробить це, він повернеться до Риму й залишить тут Клеопатру в ролі його намісниці.
Потіній (вибухаючи гнівом). Цього він ніколи не зробить. У нас є по тисячі чоловік на кожний його десяток; ми проженемо в море його і його жебрацькі леґіони.
Клеопатра (встаючи, щоб вийти, говорить зневажливо). Ти хизуєшся, як найзвичайнісінький дурень. Іди ж і приводь свої тисячі; та поспішай, бо Мітрідат Перґамський уже близько з підмогою для Цезаря. Цезар зумів тримати вас у страхові з двомя леґіонами; ми побачимо, що він зробить із дванадцятьма.
Потіній. Клеопатро...
Клеопатра. Досить, досить! Цезар збалував мене, інакше я не говорила б з таким нікчемою, як ти. (Вона виходить. Потіній з лютим жестом наміряється йти за нею, коли входить Фтататіта й зупиняє його).
Потіній. Дай мені вийти з цього ненависного місця.
Фтататіта. Що тебе сердить?
Потіній. Хай буде над нею прокляття всіх єгипетських богів! Вона продала свою країну цьому римлянові, щоб потім викупити її для себе своїми поцілунками.
Фтататіта. Дурню, хіба вона не сказала тобі, що вона сама хоче, щоб Цезар поїхав?
Потіній. Ти підслухувала?
Фтататіта. Я лише подбала про те, щоб яка-небудь порядна жінка була поряд, поки ти був з нею.
Потіній. Присягаюся богами...
Фтататіта. Досить твоїх богів. Тут всемогутні боги Цезаря. Даремно тобі приходити до Клеопатри: ти лише єгиптянин. Вона не слухатиме своїх одноплеменців; вона поводиться з усіма нами, як з дітьми.
Потіній. Хай загине вона за це!
Фтататіта (злісно). Хай усохне тобі язик за це побажання! Іди! Пошли по Люція Септімія, убивцю Помпея. Він — римлянин; може, вона послухає його. Іди геть!
Потіній (похмуро). Я знаю, до кого я повинен тепер іти.
Фтататіта (підозріло). До кого ж це?
Потіній. До ще більшого римлянина, ніж Люцій. І запам’ятай це, добродійко. До приходу Цезаря ти гадала, що швидко Єгиптом будеш правити ти й твоя банда від імени Клеопатри; я повстав проти цього...
Фтататіта (перебиває його й говорить крикливо). Так, щоб ним управляв ти й твоя банда від імени Птоломея!
Потіній. Ліпше я або навіть ти, аніж жінка з римським серцем, якою стала тепер Клеопатра. Доки я живий, вона ніколи правити не буде. А тому поводься згідно з цим. (Він виходить).
Тим часом надходить час обіду. Стіл накритий на дахові палацу, куди тепер і вилізає Руфі й, якого веде урочистого вигляду палацовий служник із жезлом у руці; за ним іде р а б, який несе стілець з інкрустаціями. Після безконечних сходів входять, нарешті, під масивну колонаду на дахові. Легенькі завіски зап’яті між колонами з північного й східного боку, щоб пом’якшити проміння сонця під час заходу. Служник веде Руфія до одного з цих затінених приміщень. Між колонами висить шнурок розсувати завіси.
Служник (уклоняючись). Римський командир ждатиме Цезаря тут.
Раб ставить стілець біля найпівденнішої колони й прослизає крізь завіси.
Руфій (сідає, трохи задихавшись). Фу! Що це був за підйом! Як саме високо ми піднялися?
Служник. Ми на дахові палацу, о, улюбленцю Перемоги!
Руфій. Чудово! Улюбленцеві Перемоги не треба більше дертися по сходах.
З протилежного боку входить другий служник, що йде задкуючи (спиною до присутніх).
2-й служник. Цезар наближається.
Увіходить Цезар, свіжий після ванни, одягнутий у нову туніку із пурпурового шовку; вигляд у нього святковий, і він сяє; слідом за ним ідуть двоє рабі в, що несуть легеньку канапу, яка більше скидається на чудовий малюнок лавку. Вони ставлять її коло одної з двох найпівнічніших завішених колон. Зробивши це, вони вони вислизають крізь завіси, і обидва служники з офіційними поклонами виходять услід за ними. Руфій встає, щоб зустріти Цезаря.
Цезар (ідучи до нього). Як, Руфію! (Оглядає його убрання захоплено і здивовано). Нова перев’язь! Новий золотий темляк біля меча! І ти обстриг собі волосся! А бороди ні? Не може бути! (Він нюхає в Руфія бороду). Так, напахчена, присягаюся Юпітером Олімпійським!
Руфій (буркотливо). Так. Хіба це заради себе?
Цезар (любовно). Ні, мій сину Руфію, це — щоб зробити мені радість, щоб відзнаменувати день мого народження.
Руфій (зневажливо). День твого народження! У тебе завжди день народження, коли треба підлеститися до гарненької дівчини або здобути прихильність посла. Їх було сім протягом десятьох місяців минулого року.
Цезар (покаянно). Це правда, Руфію. Я ніколи не відучу себе від цих дрібних обдурювань.