Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6056-1
- Переводчик: Анатолій Сагак
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна». Краткое содержание книги:
У приватній лікарні Тіні Земля чоловік на ім'я Карл Корі одужує після автокатастрофи. Утративши пам'ять, він і не здогадується, що насправді є одним із дев'яти принців Амбера — Корвіном. Чоловік тікає з лікарні. Йому вдається знайти свою сестру, а потім і брата, відшукати дивну колоду карт Таро, на яких зображений і він сам, а потім пройти Лабіринтом... Згадавши, хто він насправді, Корвін прагне здобути корону Амбера.
Та він ще не знає, що проти королівства збираються злі сили...
— То треба збирати їх далі. Ерік сидітиме в Амбері та битиме нас навіть тоді, як ми йтимемо через Тіні. Коли ті, котрі вціліють, нарешті доберуться до підніжжя Колвіра, для них почнеться справжнє пекло. Треба буде піднятися схилом гори до Амбера. Як по-твоєму, скільки сотень вціліє, коли ми досягнемо міста? Усіх їх можна буде умертвити за п'ять хвилин, а то для Еріка — раз плюнути. Якщо, брате Блейзе, це все, чим наразі можеш похвалитися, то навряд чи мудро сподіватися від такої експедиції щасливої розв'язки.
— Ерік оголосив, що його коронація відбудеться через три місяці, — повідомив Блейз. — До того часу я, щонайменше, потрою чисельність цих військ. Думаю, що до виступу на Амбер зможу назбирати в різних Тінях до чверті мільйона бійців. Окрім цього, є ще інші подібні світи, і я збираюся побувати в них. Зберу собі для священної війни такі сили, яких Амбер ще не бачив.
— Але ж і Ерік матиме не менше часу, щоб посилити захист. Не знаю, Блейзе... Мені ця затія нагадує самогубство. Коли я опинився в тебе, то уявляв ситуацію дещо інакшою...
— І кого ти привів із собою? — парирував Блейз. — А нікого! Подейкують, що ти колись командував військами. Де вони?
Відвернувшись від нього, я відповів:
— Їх більше нема. Це знаю напевне.
— А ти зміг би відшукати Тінь своєї Тіні?
— Не хочу навіть намагатися, — чесно сказав я. — Ти вже вибач.
— Ну, і чим же ти зможеш мені допомогти?
— Знаєш, — сказав я йому, — якщо це все, що тебе цікавить, якщо нічого іншого, крім нового гарматного м'яса, тобі від мене не потрібно, — то піду геть.
— Зачекай! — скрикнув він. — Я сказав не подумавши. Навіть якщо ти нічого не маєш, твої поради були б дуже доречними. Будь ласка, залишся зі мною. Я попрошу пробачення у тебе...
— Це не конче, — відповів я, добре знаючи, що означають такі слова принца Амбера. — Я залишуся. Мабуть, стану тобі у пригоді.
— Чудово! — Блейз легенько плеснув мене по правому плечі.
— Знайду поповнення твоїм військам, — додав я. — Тож за це не хвилюйся.
І я знайшов.
Побувавши у різних Тінях, натрапив на расу темних волохатих створінь з кігтями та іклами, багато в чому схожих на людей, але з інтелектом школяра-підлітка. Хай юнаки не ображаються, просто я мав на увазі, що вони так само, як і підлітки, щирі, чесні та віддані, й таким негідникам, як я та мій брат, було неважко задурити їхні голови. Щоправда, мені від цього обману стало трохи не по собі.
Сто тисяч осіб обожнювали нас, ладні були на обох молитися — так вони вірили нам.
На Блейза це таки подіяло, і він замовкнув. За тиждень моє плече загоїлося. Через два місяці ми вже мали чверть мільйона (а може, й більше) бійців.
— Корвіне, Корвіне! Ти таки той самий Корвін! — промовив він, і ми знову випили.
Однак мене не полишало якесь дивне відчуття. Знав, що більшості цих воїнів незабаром не буде серед живих. І винуватцем їхньої смерті стану саме я. Тому мене мучило сумління, хоча й розумів, що між Тінями та Реальністю — велика прірва. Але кожна смерть буде справжньою, не уявною смертю, і це мені було також відомо.
Кілька ночей провів за розкладанням карт. У моїй колоді були козирі, яких я не знайшов у картах Флори. На одному з них був зображений Амбер, і я знав, що з його допомогою можу повернутися до міста. На інших красувалися родичі, ті, які зникли, й ті, котрі померли. Ще на одному козирі був батько, однак я лише пробіг по цій карті поглядом та відклав її набік. Батько числився в безвісти зниклих.
Довго вдивляючись у кожне з облич, розмірковував, чого можна домогтися від того чи іншого. Кілька разів кидав карти, і мені випадала неодмінно одна.
Це — карта з Каїном.
Він був одягнутий у чорний і зелений оксамит, на голові — трикутний капелюх з плюмажем із зеленого пір'я, закинутого назад. Із-за пояса стирчав кинджал з руків'ям, оздобленим смарагдом. Волосся мав темне.
— Каїне... — сказав я.
— Хто? — запитав він.
— Корвін.
— Корвін? Це жарт?
— Ні.
— Чого хочеш?
— А що маєш?
— Ти це знаєш, — очі його, ворухнувшись, зупинилися на мені, але я дивився на його руку, що була поряд з кинджалом.
— Де ти?
— У Блейза.
— Подейкували, що недавно ти був у Амбері, а тут ще Ерік десь поранив руку. От я й думаю...
— Ти дивишся у корінь, — сказав я. — Можеш назвати свою ціну?
— Ти про що?
— Пропоную говорити щиро й по суті. Як гадаєш, Каїне, ми з Блейзом зможемо взяти гору над Еріком?
— Ні, й саме тому я — з Еріком. І не продаю свою армаду, якщо маєш на увазі це. Тебе ж цікавить вона, так?
Я всміхнувся.
— Який у мене здогадливий брат... Що ж, приємно було побалакати. Тоді до зустрічі в Амбері — до можливої зустрічі...
Я вже махнув рукою, але він раптом крикнув:
— Постривай!
— Що таке?
— Я ж навіть не знаю твоєї пропозиції.
— Чому ж не знаєш? — здивувавсь я. — Ти відгадав, і вона тебе не зацікавила.
— Цього я не казав. Просто тепер бачу, де більший інтерес.
— Ти хотів сказати — більша сила?
— Добре, нехай буде сила. Що можеш запропонувати?
Ми розмовляли близько години, і в результаті нашої розмови три примарні флотилії Блейза отримали право на вхід до північних проток, а там на них уже чекатиме підкріплення.
— Якщо програєш, троє людей в Амбері залишаться без голів, — попередив Каїн.
— Але ж ти не думаєш, що ми зазнаємо поразки, правда? — уточнив я.
— Ні. Вважаю, що незабаром хтось із вас — ти або Блейз — сяде на трон в Амбері. Мене цілком удовольнить служити переможцеві. Від регентства теж не відмовлюся. Ще, може, внесемо у наш цінник Рендомову голову?
— Це відпадає, — заперечив я. — Приймаєш те, що є, або вважаймо, що нічого не було.
— Приймаю.
Я знову всміхнувся, накрив карту долонею — і Каїн щез.
Джерарда залишив на завтра. Каїн виснажив мене до краю.
Упавши на ліжко, я заснув.
Дізнавшись, як наші справи, Джерард погодився нас не чіпати. Передусім тому, що його просив про це я, оскільки Еріка він вважав меншим з усіх можливих лих.
Я дуже скоро домовився з ним, пообіцявши йому все, що він просив. Про чиїсь голови мови вже не було.
Потім я знов оглянув військо і розповів бійцям про Амбер. Ви здивуєтесь, але маленькі волохаті люди та бурмила з червоною шкірою чудово ладнали між собою, неначе дві братні раси.
Це було сумно, й це була правда.
Нас вони вважали богами, і тим сказано все.
Я дивився на велику флотилію, що пливла безкраїм, червоним, як кров, океаном. Дививсь і думав. Багато хто знайде собі могилу в світах-відображеннях, через які їм доведеться плисти.
Ще подумав про військо з Авернуса і про моє ополчення зі світу, який звався Рі'ік. Їхнім завданням було дійти до справжньої Землі й до Амбера.
Перемішавши колоду, я кинув карти. Підняв ту, на якій був зображений Бенедикт. Потім довго дивився на неї, однак нічого іншого, крім холоду, не відчув.
Тоді взяв карту з Брандом. Довго тримав, але знову нічого, тільки холод.
А потім несподівано почувся зойк. Страшний і сповнений страждання.
— Рятуйте! — волав хтось.
— Як? — запитав я.
— А хто це? — уточнив той, хто кричав, і я побачив, як корчиться його тіло.
— Корвін.
— Брате Корвіне, забери мене звідси! Віддам тобі все, що захочеш, тільки забери!
— Де ти?
— Я...
І тут у моїй голові почалася справжнісінька круговерть, і то така, що розум відмовлявся вірити у те, що це можливо. Потім почувся ще один крик, ніби хтось бився в агонії, але він раптом урвався.
Карта стала знову холодною.
Я відчув, що мене б'є дрож. Але від чого, не міг здогадатися.
Запаливши сигарету, підійшов до вікна своєї кімнати (в нас тут був гарнізон) і вдивлявсь у нічну пітьму. Карти залишив на столі.