Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

Ще не випускав з уваги карту із зображенням Амбера. З її допомогою можна було потрапити до міста і вчинити замах на Еріка, одначе свої шанси на успіх у цій авантюрі оцінив як один на мільйон.

Я був не проти загинути в бою, але ж навіщо тягнути з собою на неминуче заклання моїх вірних людей? Напевне, я не чистокровний принц Амбера, дарма що наділений владою над Лабіринтом. Справжній принц Амбера не став би гризтися через такі дурниці. І я зробив для себе висновок, що століття, проведені на Землі, сильно змінили мою вдачу, пом'якшили її, чи що, словом, вплинули на мене так, що став не таким, як мої рідні брати.

І я вирішив здати свій флот, а тоді перенестися до Амбера й викликати Еріка на вирішальну дуель. Раптом він здуру погодиться. Але ж, чорт забирай, — нічого іншого мені не залишалося!

Розвернувшись, уже збирався поділитися намірами з командирами, коли раптом на мене впала невидима сила, від якої я втратив дар мови.

Мене явно хтось викликав.

— Хто? — насилу промимрив я через стиснуті зуби. Відповіді не було, але щось, обертаючись, повільно вкручувалось у мій мозок. Спробував захиститися від цього вторгнення.

По сплині деякого часу супротивник, мабуть, зрозумів, що просто так, без боротьби, мене не взяти. Й тоді, перекриваючи звук вітру, пролунав голос Еріка:

— Як ведеться, брате мій?

— Дуже кепсько, — мовив чи подумав я, але він засміявся, хоча голос його був напружений від зусиль, яких потребувала наша боротьба.

— Дуже кепсько, — повторив він за мною. — Якби ти тоді повернувсь і підтримав мене, я не залишився б у боргу. Але тепер уже пізно про це говорити. Тепер мене влаштує тільки повний розгром Блейза і тебе.

Я не став відповідати йому, зосередивши всі сили на боротьбі. Мало-помалу Ерік почав відступати під моїм лютим опором, однак ще був цілком спроможний утримувати мене на місці.

Якби хтось із нас відволікся бодай на мить, наше протистояння перетворилося б із вольового на фізичне, або ж один з нас отримав би суттєву перевагу в цьому поєдинку воль. Тепер я чітко бачив і Еріка, й палацову залу, в якій він стояв. Найменший хибний рух — і я ризикував цілком потрапити під владу супротивника.

Так ми стояли і дивились один на одного, ведучи непомітний двобій. Ну що ж, атакувавши мене першим, Ерік розв'язав принаймні одну мою проблему. Він стояв, тримаючи мою карту в лівій руці й насупивши брови. Я спробував знайти якусь прогалину в його захисті, але марно. Люди щось говорили мені, та я стояв, обпершись на поруччя, і не чув ані слова з того, що вони мені казали.

Котра зараз година?

Відколи розпочався наш двобій, я втратив відчуття часу. Цікаво, скільки його збігло — година, дві? А може, Ерікові тільки того й треба? Не знаю, не знаю...

— Мені відомо, які думки рояться у твоїй голові, — сказав Ерік. — Так, ти вгадав, ми з Каїном діяли заодно. Щойно ти з ним переговорив, він одразу ж викликав мене. Хочеш, я триматиму тебе так, допоки не спроваджу на дно Ребми весь твій флот? Кораблі зогниють, а люди підуть на корм рибі.

— Не поспішай, — сказав я. — Мої люди ні в чому не винні. Ми з Блейзом втягнули їх у цю халепу, і вони щиро впевнені, що воюють за праве діло. Безглуздо позбавляти їх життя. Тим паче, я все одно збирався здати флот.

— То чому так тягнув? — запитав Ерік. — Тепер уже пізно. Не можу зв'язатися з Каїном і скасувати свій наказ, адже тримаю тебе, а відпустити тебе теж не можу, бо підкориш мене своїй волі або й уб'єш. Такої духовної близькості між нами ще ніколи не було... — пожартував він.

— А якщо пообіцяю тобі, що нічого такого не робитиму?

— Заради цілого королівства і не таке можна порушити, — відпарирував Ерік.

— Невже не читаєш моїх думок? Не бачиш, що у мене на душі? Я не порушу слова!

— Бачу там якусь дивну приязність до тих людей, яких ти одурив, але гадки не маю, що могло її спричинити. Та однак моя відповідь — ні! Зрештою, ти й сам це розумієш. Навіть якщо щиро віриш у те, що говориш (а я таке цілком допускаю), дуже великою буде спокуса скористатися цією нагодою. Ні, не можу так ризикувати.

І я справді все розумів. Надто вже сильно кипіла у наших венах кров Амбера.

— Зараз ти володієш мечем набагато краще, ніж колись, — зауважив Ерік. — Щодо цього, бачу, вигнання пішло тобі на користь. Зараз ти як ніхто близький до того, щоб зрівнятися зі мною у мистецтві фехтування. Не рахуючи Бенедикта, звичайно, але хто знає, чи він ще живий?

— Не облещуй, — сказав я. — Тепер ти мені по зубах, я це добре знаю. І взагалі...

— Не хвилюйся. Зараз, коли все зайшло так далеко, я не прийматиму твій виклик, — і він усміхнувся, прочитавши мої думки, які, звичайно, побачив. — Справді шкодую, що ти не залишився на моєму боці, — додав він. — Мені ти прислужився б набагато більше, ніж решта. Джуліан? Та чхав я на нього! Каїн — боягуз. Джерард сильний, але без мізків.

Я вирішив скористатися нагодою та поклопотатися за когось із братів.

— Слухай, — сказав Ерікові, — я вмовив Рендома, щоб він пішов сюди зі мною. Але хочу, аби ти знав, що йому ця затія не дуже подобалась. І думаю, якщо б ти звернувся до нього, то він підтримав би тебе.

— Отой покидьок? — скрикнув Ерік. — Та я не дав би йому випорожняти нічні вази! Довір Рендому свій горщик — і рано чи пізно знайдеш там піранью. Ні, дуже дякую! Я б його, може, й пробачив, якби не це твоє заступництво. А ти зараз хочеш, щоб я притиснув його до грудей і назвав своїм братом, чи не так? О ні! Надто швидко ти взявся його захищати, і це показує, як він насправді ставиться до мене. І я далекий від думки, що ти цього не знаєш. Будьмо поблажливі один до одного, ні слова більше про Рендома.