Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— Твоя правда, — сказав я, — але я дав обіцянку.

— То забери її назад.

— Боюся, що це неможливо.

— Тоді ти просто дурень.

— Можливо.

— Що ж, тоді, хай там як, удачі тобі.

— Дякую.

— Ще побачимося.

Ми попрощалися. На серці в мене було неспокійно.

Невже я ліз у пастку?

Ерік не був дурнем. Хтозна, можливо, десь попереду і чатувала смертельно небезпечна пастка? Зрештою я понизав плечима, обіперся на поручні й знову засунув колоду за пояс.

Бути принцом Амбера означає жити гордо й самотньо, не розраховуючи на чиюсь довіру. Тепер мене не дуже тішила подібна перспектива, однак і вибору не залишалося.

Звичайно, Ерік мав прямий стосунок до шторму, який ми щойно пережили, і, схоже, це цілком узгоджувалося зі словами Рендома про те, що він може впливати на погоду в Амбері.

І тоді я замислився: а чому б не спробувати й мені?

Коли я вів флот на Амбер, місто буквально засипало снігом. Це був найстрашніший буран з усіх, які я міг зчинити.

Величезні сніжинки почали падати й на океан.

Що ж, якщо Ерік у силі, нехай зупинить те, що є більш-менш нормальним для цієї Тіні.

І він зупинив!

За якихось пів години завірюха вщухла, Амбер був неприступний, мов гора; як не крути, прообраз усіх міст! Щоб не змінювати обраного курсу, я залишив усе, як є. Погода в Амбері таки підвладна Ерікові.

Що ж робити?

Флот, цілком зрозуміло, плив собі далі. Прямо в пащеку смерті.

Що з цього приводу можна сказати?

Другий шторм був лютішим за перший, однак я ні на мить не випустив з рук штурвал. Небо лупцювало електричними розрядами, цілячись тільки у кораблі. Шторм розметав нас, наче шкаралупки. І потопив ще сорок суден.

З острахом я викликав Блейза й запитав, чи сильно потріпала його військо буря.

— У мене залишилося зо двісті тисяч бійців, — повідомив він. І додав: — Сильна повінь.

Я переповів йому почуте від Рендома.

— Що ж, дуже схоже, — погодився Блейз. — Однак то не привід повертати назад. Керує Ерік погодою чи не керує — ми все одно його поб'ємо.

— Хочеться вірити.

Запаливши сигарету, я сперся на кермо.

Незабаром мали побачити Амбер. Я вже вмів користуватися Тінями і знав, як потрапити в місто сушею.

Однак кожен із цих способів мав недоліки.

Хоча, з іншого боку, ніколи не буває так, щоб геть усе було тобі на руку.

Ми пливли далі, й через деякий час море навколо нас поглинула, немов несподівана хвиля, пітьма. Почався шторм, ще дужчий, аніж два попередніх.

Якимось незбагненним дивом ми вирвалися з його нещадних чорних лап, та він нагнав на мене добрячого страху. Становище видавалося загрозливим, бо ми були у північних водах. Якщо Каїн дотримав слова, то наші справи ще так-сяк. Якщо збирався нас атакувати — він мав для цього всі умови.

Я вирішив, що Каїн нас продав. Зрештою, що йому заважало? Тому, побачивши його наближення, я вишикував увесь свій флот — сімдесят три вцілілі судна — до бою. Коли карти вказали на Каїна як на ключову постать, вони або збрехали, або були напрочуд точні.

Флагманський корабель Каїна рухався на мене, і я попрямував йому назустріч. Зустрівшись, ми розвернулись один до одного бортами. Каїн дивився на мене, я дивився на нього. Можна було б зв'язатись і через карти, одначе Каїн вирішив інакше. А що був у кращому становищі, ніж я, то саме він, за фамільним етикетом, визначав спосіб зв'язку. Каїнові ж явно хотілося, щоб його чули всі, тому взяв рупор і закричав:

— Корвіне! Здавай командування флотом і здавайся сам, по-доброму! Чисельно я тебе переважаю. Вам тут ні за що не пройти!

Я подивився на нього через хвилі, тоді теж узяв рупор і запитав:

— Як же наша домовленість?

— Анульована і недійсна, — прокричав Каїн у відповідь. — У тебе надто мало сил, щоб ударити по Амберу, тому краще здавайся! Принаймні збережеш людей.

Обернувшись через ліве плече, я поглянув, наскільки високо піднялося сонце.

— Будь ласка, вислухай мене, брате Каїне! — попросив я. — Прислухайся до того, що тобі скажу. Дай мені передишку, щоб я порадився з моїми капітанами, і перш ніж сонце підіб'ється до полудня, ти знатимеш нашу відповідь.

— Що ж, чудово, — відразу погодився Каїн. — Не сумніваюся, вони правильно оцінять своє становище.

Коли він це сказав, я дав команду розвернути корабель та пливти назад, туди, де нас чекали основні сили флоту.

Якщо спробую втекти, Каїн кинеться навздогін через Тіні й топитиме наші корабель за кораблем, доки всіх не знищить. Від пороху — жодної користі, бо тут, на істинній Землі, він не спалахує. Якщо ж уявити, що ми таки потрапили в далеку Тінь, де порох горить, то й це нам теж нічого не дає: в Каїна, у разі потреби, порох також знайдеться. Покинути флот я теж не міг, адже без мене кораблі не зможуть іти через Тіні, а тут, на водах істинного світу, вони стоятимуть, нерухомі, наче вабики для качок. Як не крути, а вибір невеликий: або померти, або здатися в полон.

Рендом був таки правий.

Я витягнув Блейзову карту, зосередивсь — і по деякому часі вона ожила.

— Так? — озвався він. Голос його схвильовано тремтів. До мене долетів шум битви, яка точилася навкруг нього.