Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— А ти злякався!

Ерік засміявся.

— Суха теорія, — відповів він. — Ти не дістанеш мене раніше, ніж виламають двері, а тоді для тебе все закінчиться.

Із цим я був змушений погодитись. Озброєний мечем та стільчиком, запертий у куті, вимуштруваний у поєдинках брат міг би довго, щонайменше кілька хвилин, відбивати мої удари.

Я швидко перейшов до протилежної стіни кімнати.

Лівою рукою відсунув панель, через яку перед тим зайшов до зали.

— Добре, — вигукнув я, — скидається на те, що ти таки житимеш... іще якийсь час. А коли зустрінемося вдруге, тобі вже ніхто не допоможе.

Ерік сплюнув і вилаявся на мою адресу, так, як це зробив би будь-хто з нас за подібних обставин, а потім навіть опустив стілець, щоб додати до слів непристойний жест. Я ж тимчасом, пірнувши у лазівку, закривав за собою панель.

Коли її закріплював, у неї щось важко вдарилось, і, пробивши наскрізь, крізь панель, з мого боку, вискочили вісім дюймів блискучої сталі. Схоже, Ерік метнув навздогін мені клинок. Ризиковано — ану я раптом повернусь! Однак він добре знав, що я цього не зроблю; у двері гупали вже так, що вони от-от мали впасти.

Із усією швидкістю, на яку був здатний, я спускався по скобах туди, де перед тим спав, і мене не облишала думка, що я тепер краще управляюся зі зброєю. Хоча на початку двобою ще благоговів перед тим, хто завжди був сильнішим за мене. Так, тут було над чим замислитись. А що, як ті століття, котрі я прожив на Землі, не таке вже й марнування часу? Може, все навпаки, і перебування у цій Тіні якраз пішло мені на користь? Нині скидалося на те, що я володію зброєю нарівні з Еріком. Мені було приємно усвідомлювати це. Під час другої нашої зустрічі — а в тому, що ми зустрінемось, я навіть не сумнівався, — ще невідомо, чия візьме. Аби лиш мені ніхто не заважав. І я зроблю все, щоб прискорити цю зустріч. А наш сьогоднішній двобій добряче налякав Еріка. То було видно простим оком. І саме це спричиниться до того, що у наступному поєдинкові його рухи вже не будуть такими блискавичними, у діях брата побільшає вагання — а мені ж тільки того й треба!

Коли до закінчення скоб залишалося футів п'ятнадцять, я зіскочив з драбини і, зігнувши коліна, м'яко опустився на землю. Випереджав своїх переслідувачів хвилин на п'ять, не більше, однак не сумнівався в тому, що зможу скористатися перевагою в часі та втекти. Адже за поясом у мене були карти.

Я знайшов карту Блейза і почав вдивлятись у його зображення. Боліло плече, однак забув і про нього, коли мене почало огортати відчуття холоднечі.

Потрапити з Амбера у Тінь напряму можна двома способами...

Першим способом був Лабіринт, але ним рідко хто користувався саме з цією метою.

А другим способом були козирі, однак для цього я ще мав довіряти братові.

Пильно дивлячись на Блейза, я майже не сумнівався, що можу йому довіряти. Він був мені братом, але потрапив у біду, а моя допомога йому не завадила б.

Я втупився в його постать, немов огорнуту вогнем. Він мав одяг червоного та оранжевого кольорів, у правій руці — меч, у лівій — келих з вином. У голубих його очах танцювали чорти, а борода палала, наче вогонь. І раптом до мене дійшло, що візерунок, який виблискував у нього на мечі, повторював собою обрис частини Лабіринту. Виблискували персні в Блейза на руках. Уже й сам він неначе зарухався.

Війнуло крижаною холоднечею — мені Блейз відповів...

Ось постать на карті немов набула натуральної величини і навіть змінила позу. Очі Блейза мене ще не бачили, але губи вже ворушилися.

— Хто це? — запитували вони, і я почув ці слова.

— Корвін, — відповів я йому, й він простягнув мені ліву руку. Келиха в ній уже не було.

— То йди до мене, якщо ти не проти.

Я також простягнув руку до Блейза, і наші пальці зустрілись. Я ступив крок.

Карта ще залишалася в моїй лівій руці, однак ми разом із Блейзом уже стояли на гірському стрімчакові, й по один бік від нас зяяла глибока ущелина, а на другому височіла фортеця. Небо над нами було кольору вогню.

— Здоров, Блейзе! — привітавсь я, запихаючи карту в колоду за поясом. — Дякую тобі, брате, за допомогу.

Несподівано відчувши слабкість, я тільки зараз пригадав, що кров і далі юшить із мого плеча.

— Ти поранений! — вигукнув Блейз, беручи мене за плечі, і я вже хотів кивнути, але замість цього знепритомнів.