Помилка Олексія Алексєєва

— Тепер, Максиме Федоровичу, ваша черга, — сказав я Топанову. — Де ви зустріли Алексєєва, коли?

— Та років із п’ять тому, — відказав Топанов і замислився. — Я тоді працював у Відділі науки. За що тільки не доводилось братися! Питання житлового будівництва, перебудова роботи інститутів… Нові лабораторії і нові дослідження. Нові люди, а часом, що там гріха таїти, і старі плітки… Я й з Алексєєвим познайомився завдяки скарзі. Прийшов якось до мене один із співробітників Алексєєва, професор Розумов.

— Він теж загинув?

— Так, він увесь час працював з Алексєєвим, а тоді приходив на нього скаржитись. Ви Розумова ніколи не бачили? Статечний такий, з борідкою, трохи старомодний, нагадував він якогось класика науки минулого століття, швидше навіть кількох класиків одразу. І фахівець дуже видатний. Алексєєв протягом тривалого часу був його учнем. Так ось, приходить Розумов і просить моєї допомоги: не може впоратися з Алексєєвим.

— А чим ваша лабораторія займається? — запитую.

— Ми займаємось питанням вакууму, — відказує Розумов. — Ви уявляєте, що це таке? Це не просто порожнеча, безповітряний простір, як пишуть у шкільних підручниках фізики. Це чудесний, дивовижний об’єкт, безліч несподіванок… Отож, я заявляю, що Алексєєв — людина він не без думок і не без ініціативи — стає у мене за спиною і гуде. Розумієте, він твердить, що роботи обраного нами й затвердженого напрямку нічого не дають, що це марна витрата сил і коштів, що краще мені… Йому, бачите, видніше! Даруйте, я хвилююсь…

— А може, йому й справді видніше?

— Ох, Максиме Федоровичу, ви пробачте мені, але дисертант краще за всіх знає свою дисертацію, краще від автора ніхто не знає його книжок, краще за будівничого ніхто не знає дім, що його він зводить.

— А краще за вас — вакуум?.. Продовжуйте, будь ласка.

— Уявіть, я не можу сказати, що знаю вакуум, так, так! Я тільки один із скромних фахівців у цій галузі, проте, маю надію, що мої скромні праці про мінімальні поля і їхні флуктуації не лишилися непомітними для декого з авторитетів у галузі теоретичної фізики… Маю надію…

— І що ж каже Алексєєв? Що він пропонує?

— Він, бачите, хоче, щоб ми займались чимсь, що має якусь викінчену форму, до чого можна з більшим успіхом застосувати його неабиякі математичні здібності, з чого можна щось робити. Розумієте? Бодай що-небудь! Вивчайте електрон у вакуумі, вивчайте протон, нейтрон, але щось таке, що конкретне… “Що це дасть?” — ось питання, яким він мене просто замучив!

— Наскільки я вас розумію, Алексєєв лякає вас своїм голим практицизмом?

— Так, так! — зрадів Розумов. — Ми не можемо, не можемо сказати, що вийде з того чи іншого напрямку в науці, лише завтра, тільки майбутнє приносить справжню оцінку.

— Отже, треба зазирнути в майбутнє! Так виходить?