Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
А я дивлюся просто у вічі, ані мруґ, і мовчу. Праву руку під козирок, а ліву випростав по шву. Бігали вони навколо мене, як собаки, гавкали на мене, а я ні слова: віддаю честь та тримаю ліву руку по шву. Казилися вони щось із півгодини.
Наприкінці підбіг до мене полковник і як верескне:
— Ти ідіот чи не ідіот?
— Мельдую послушно, пане полковнику, я ідіот.
— Двадцять один день суворого арешту за ідіотизм, двічі на тиждень піст, місяць казарменого арешту, на 48 годин в козли. Негайно замкнути і не давати йому жерти! Зв’язати його, показати йому, що державі, трясця його матері, ідіотів не потрібно. Ми вже тобі, гультіпако, виб’ємо з голови ті газети, — вирішив пан полковник, коли вже набігався, як ошпарений, навколо мене. Поки я сидів, у казармах творилися дивні дива. Наш полковник взагалі заборонив воякам читати, навіть «Празьку офіційну газету», а у військовій крамниці ніхто не смів загортати воякам у газети ні ковбасок, ні сирків, та саме з цього часу солдати вчепилися за ті газетні титли.
Наш полк став найбільш освіченим. Читаємо геть усе, а в кожній роті вже й віршики, і пісні про нашого полковника складають. А коли щось у полку трапиться, доброзичливця довго не треба шукати: сяде, напише і пускає це в газету, ще й заголовок ушкварить: «Знущання над вояками». Але і цього було людям замало. Брали вище: писали депутатам у Відень, щоб оступилися за них, а ті вже почали натирати перцю в ніс, кому треба. Сиплються в парламенті запитання одне за одним, і про це, і про тамто, а чи відомо урядові, що наш пан полковник велика тварюка? Міністр прислав до нас комісію.
Ось тоді вже один з наших, на прізвище Франта Генчль з Глибокої, і дістав два роки тюрми, бо саме він звернувся був у Відень до депутатів з помсти за того ляпаса, що дістав на учбовому пляцу від пана полковника. Потім, коли комісія забралася, наш полковник наказав вишикувати усіх в шеренги, цілий полк так, як був, і сказав, що солдатська морда була, є і буде солдатською мордою, вона мусить тримати язика за зубами і служити, а коли щось комусь не подобається, то це і є порушення дисципліни. «Ви, негідники, думали, що комісія допоможе, — говорив наш полковник, — гівно вона вам допомогла. А тепер кожна рота хай пройде повз мене і вголос повторить те, що я сказав».
Ми йшли рота за ротою, рівняючись направо, де стояв полковник, рука на ремені карабіна, і на всю пельку горлали:
«Ми, негідники, думали, що нам ця комісія допоможе, а вона нам гівно допомогла».
Наш полковник реготав, аж за живіт тримався, поки не підійшла одинадцята рота. Йде — земля двигтить, а коли порівнялися з нашим полковником, то ані пари з уст. Наш полковник розчервонівся, як когут, і повернув одинадцяту роту назад, наказавши повторити усе спочатку. Але рота крокує і знову мовчить, лише ряд за рядом нахабно дивиться нашому полковникові в очі. «Ruht!»[17], командує полковник, а сам гасає по подвір’ї, гарапником ляскає по халявах і плюється. Аж потім раптом зупинився та як ревне: «Abtreten!»[18]. Сів на свою кобилу і гайнув за браму. Ми чекали, що станеться з одинадцятою ротою, а воно нічого. Ждемо день, другий, цілий тиждень, а воно знов нічого. Полковник в казармах не з’являвся, з чого і солдати, і старшини, і офіцери дуже раділи. Потім нам прислали нового полковника, а про старого розповідали, буцімто він в якомусь санаторії, бо власноручно написав листа найяснішому цісареві, що одинадцята рота збунтувалася.
17
Вільно! (нім.).
18
Розійтись! (нім.).