Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
«А може, ми всі загинемо, — подумав Джейк. — Тоді взагалі не треба буде про це турбуватися».
— Джейку? Ти спиш?
Джейк хотів було вдати, що спить, але щось усередині презирливо скривилося на таке боягузтво.
— Ні, Бенні, — мовив він. — Але спробувати не завадить… Навряд чи завтра вночі буде нагода поспати.
— Мабуть, не буде, — шанобливо прошепотів Бенні. А потім: — Боїшся?
— Звісно, боюся, — сказав Джейк. — Я ж не божевільний, щоб нічого не боятися.
Бенні звівся на лікті.
— Як думаєш, скількох ти зможеш вколошкати?
Джейк замислився над питанням. В животі замлоїло від страху, та думати він не перестав.
— Не знаю. Якщо їх буде сімдесят, я візьму на себе десь із десяток.
Зненацька він піймав себе на тому, що думає про заняття в класі міс Ейвері. Жовті кулясті плафони люстр, у яких лежали дохлі мухи лапками догори. Лукас Генсон, який завжди намагався зробити Джейкові підніжку, коли той ішов проходом. Розбір речень на дошці: не вживайте кострубатих виразів. Петра Джесерлінг, котра завжди носила безформний одяг і була в нього закохана (принаймні так стверджував Майк Янко). Рівне бубоніння голосу міс Ейвері. Трапези опівдні — замість простих обідів, як у звичайній школі. Сидіння за партою й спроби не клювати носом. Невже це той хлопчик, охайний учень школи Пайпера, збирався вийти на бій з чудовиськами, що крадуть дітей, на півночі маленького містечка, яке звалося Кальєю Брин Стерджис? Невже той хлопчик міг за тридцять шість годин уже лежати мертвим, а поряд із ним лежатимуть його гарячі ще нутрощі, видерті з живота сничем? Авжеж, це було неможливо, чи не так? Економка, місіс Шоу, завжди зрізала скоринки з його сендвічів і часом називала його Бамою. Батько вчив, як визначити, скільки це — п'ятнадцять відсотків чайових від суми замовлення. Такі хлопчики не помирали зі зброєю в руках. Правда ж, не помирали?
— Б'юся об заклад, ти прикінчиш двадцятьох! — вигукнув Бенні. — Як би я хотів бути там з тобою! Ми билися б пліч-о-пліч! Пах! Пах! Пах! Перезарядили!
Джейк сів і допитливо глянув на Бенні.
— Справді? — спитав він. — Ти бився б разом з нами, якби міг?
Бенні поринув у задуму. Його обличчя змінилося, набрало дорослішого й мудрішого виразу. І він похитав головою.
— Нє. Я б злякався. Тобі дуже страшно? Правду кажеш?
— Страшно до смерті, — відповів Джейк.
— Боїшся вмерти?
— Так. Але ще більше боюся все зіпсувати.
— Ти не зіпсуєш.
«Тобі легко казати», — подумав Джейк.
— Хоч мені й доведеться їхати з малими, але принаймні з нами буде мій тато, — сказав Бенні. — А в нього арбалет. Ти бачив, як він стріляє?
— Ні.
— Він дуже вправний. Якщо хтось із Вовків пробереться повз вас, він його пристрелить. Знайде те місце з зябрами на його грудях і пay!
«А якби Бенні знав, що зябра — це брехня? — подумав Джейк. — Облуда, яку його батько має переказати тим, хто над ним? Що, якби він знав…»
Йому відповів голос Едді, Едді з його мудрагельським бруклінським акцентом у всій красі.
Еге, а якби у кожної риби було по велосипеду, усі річки перетворилися б на довбаний «Тур де Франс»!
— Бенні, мені правда треба поспати.
Бенні знову ліг. Джейк знову втупився в стелю. Зненацька йому стало гидко від того, що Юк лежить у ліжку Бенні, що Юк так легко перекинувся до іншого хлопчика. Зненацька йому остогидло все на світі. Довгі години до ранку, коли він зможе спакуватися, вилізти на позиченого поні й поїхати до містечка, здавалося, тяглися нескінченно.
— Джейку?
— Ну що, Бенні, що?
— Вибач. Я лише хотів сказати… я радий, що ти жив у нас. Нам було весело, правда?
— Ага, — сказав Джейк, а сам подумав: «Хто б міг повірити, що він старший за мене. Він так говорить, наче йому… я не знаю… п'ять років». Але сердився Джейк тому, що не хотів розплакатися. Він ненавидів Роланда за те, що той прирік його на цю останню ніч на ранчо. — Дуже-дуже весело.
— Я сумуватиму без тебе. Вам, пацани, поставлять пам'ятник у Павільйоні, точно кажу.
Слівце «пацани» Бенні підчепив з Джейкового лексикону і тулив його тепер усюди, де тільки міг.
— Я теж сумуватиму за тобою, — сказав Джейк.
— Ти щасливчик. Мандруватимеш Шляхом Променя. А я все життя буду нидіти в цьому задрипаному селі.
Не хвилюйся. Вам з татком доведеться помандрувати… Якщо пощастить і вам дозволять звідси забратися. Насправді ти все життя мріятимеш про це задрипане село. Про те місце, яке було домівкою. А все через мене. Я побачив… Я розповів. А що мені лишалося?