Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Фэнтези » Вовки Кальї. Темна вежа V
Вовки Кальї. Темна вежа V - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вовки Кальї. Темна вежа V

Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:

П’ята книга легендарного циклу Стівена Кінга. Роланд Дескейн прямує до Темної вежі через ліси Серединного світу на південний схід. Шлях приводить мандрівника та його друзів до містечка Калья Брин Стерджис. Але за пасторальним фермерським краєвидом панує загрозлива пітьма. Звідти приходять Вовки, які крадуть дітей, забираючи їх до Краю грому. Опиратися їм дуже ризиковано, але стрільцям не звикати до ризику…
1 ... 266 267 268 269 270 271 272 273 274 ... 298
Перейти на страницу:

— Джейку?

Більше він не міг цього витримувати. Інакше міг з'їхати з глузду.

— Спи, Бенні. І дай спати мені.

— Добре.

Бенні перекотився лицем до стіни. Трохи згодом його дихання вповільнилося. Ще трохи — і він захропів. Джейк лежав без сну до опівночі, а потім теж заснув. І бачив сон. У ньому Роланд стояв навколішках на Східному шляху, а на нього насувалася величезна орда Вовків, що простягалася від стрімчаків аж до річки. Стрілець намагався перезарядити револьвер, але руки не слухалися, а на одній бракувало двох пальців. Кулі падали у пилюку. Він все ще намагався перезарядити свій великий револьвер, коли налетіли Вовки й затоптали його кіньми.

ТРИНАДЦЯТЬ

Світанок напередодні. Едді й Сюзанна стояли біля вікна у панотцевій вітальні й дивилися вниз, туди, де тулився до схилу Розалітин будиночок.

— Він щось із нею знайшов, — зауважила Сюзанна. — Я рада за нього.

Едді кивнув.

— Як ти почуваєшся?

Вона всміхнулася.

— Добре. — І то була щира правда. — А ти, золотце?

— Мені бракуватиме справжнього ліжка й даху над головою, а ще кортить швидше покінчити з цим усім. Поза тим, мені теж добре.

— Якщо все піде не так, як слід, про житло турбуватися не доведеться.

— Це точно, — кивнув Едді, — але я думаю, що все буде гаразд. А ти?

Щойно вона хотіла відповісти, як на будинок налетів вітер. Він струсонув стіни й засвистів під дахом. Семінон бажає доброго дня, подумав Едді.

— Не подобається мені цей вітер, — сказала Сюзанна. — Він непередбачуваний.

Едді розтулив рота.

— Якщо ти зараз скажеш хоч слово про ка, я стукну тебе по носі.

Едді стулив рота й показав, що застібає його на «блискавку». Але Сюзанна все одно торкнулася його носа кісточками пальців, ніжно, як пір'їнкою.

— У нас чудові шанси перемогти, — мовила вона. — Надто довго їм усе сходило з рук, вони розжиріли і втратили пильність. Як Блейн.

— Ага. Як Блейн.

Поклавши руку йому на стегно, вона повернула Едді до себе.

— Але все може піти не так, як слід. Тому я хочу сказати тобі дещо, поки ми наодинці. Едді, я хочу сказати, що дуже сильно тебе люблю. — Вона говорила просто і спокійно, без драматизму.

— Я знаю, що любиш, — сказав він. — Не знаю тільки, за що.

— Бо з тобою я почуваюся цілісною, — зізналася вона. — Молодшою я не могла визначитися, що таке кохання, вагалася: чи то велика чарівна таємниця, чи то вигадка голлівудських продюсерів, які вирішили збільшити продаж квитків у часи Великої депресії, коли всі вже понагрібали вдосталь тарілок.[59]

Едді розсміявся.

— А тепер я думаю, що ми всі народжуємося на світ з діркою в серці й шукаємо людину, яка допомогла б нам її заповнити. Ти… Едді, ти даєш мені повноту життя. — Взявши за руку, вона повела його до ліжка. — А тепер хочу, щоб ти наповнив мене в інший спосіб.

— Сьюз, ти впевнена, що це безпечно?

— Я не знаю. Але байдуже.

Вони кохалися повільно, тільки під кінець пришвидшивши темп. Вона тихо скрикнула йому в плече, а за мить до власного оргазму Едді подумав: «Я втрачу її, якщо не буду обережним. Не знаю, звідки… але я це знаю. Вона просто зникне».

— Я теж тебе люблю, — сказав він, коли вони вже лежали поряд.

— Так. — Вона взяла його за руку. — Я знаю. І я рада.

— Так добре, коли ти можеш когось потішити. Раніше я цього не знав.

— Нічого, — сказала Сюзанна і поцілувала його в кутик рота. — Ти швидко вчишся.

ЧОТИРНАДЦЯТЬ

У Розиній маленькій вітальні стояло крісло-гойдалка. У ньому сидів голий стрілець, тримаючи в руці глиняне блюдце. Він курив і дивився на схід сонця, сумніваючись, що доведеться побачити його знову з цього вікна.

Зі спальні вийшла Роза, теж гола. Вона стала в дверях і дивилася на нього.

— Як твої кістки, скажи, прошу?

Роланд кивнув.

— Твоя олія просто дивовижна.

— Але діє недовго.

— Так, — сказав Роланд. — Та є інший світ, світ моїх друзів. Може, там знайдуться ліки від моєї недуги. Відчуваю, що скоро доведеться нам туди вирушити.

— Там теж буде бій?

— Думаю, так.

— В будь-якому разі, сюди ти більше не повернешся?

Роланд подивився на неї.

— Ні.

— Роланде, ти втомився?

— Смертельно, — зізнався він.

— Тоді повернися в ліжко ненадовго.

Він розчавив недопалок і підвівся. Всміхнувся. Усміх зробив його молодшим.

— Кажу спасибі.

— Ти хороший чоловік, Роланде з Ґілеаду.

вернуться

59

Щотижнева акція в кінотеатрах (1930–1935 pp.), коли кожному глядачеві для заохочення дарували тарілку чи порцеляновий виріб.

1 ... 266 267 268 269 270 271 272 273 274 ... 298
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)