Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Джейку?
Більше він не міг цього витримувати. Інакше міг з'їхати з глузду.
— Спи, Бенні. І дай спати мені.
— Добре.
Бенні перекотився лицем до стіни. Трохи згодом його дихання вповільнилося. Ще трохи — і він захропів. Джейк лежав без сну до опівночі, а потім теж заснув. І бачив сон. У ньому Роланд стояв навколішках на Східному шляху, а на нього насувалася величезна орда Вовків, що простягалася від стрімчаків аж до річки. Стрілець намагався перезарядити револьвер, але руки не слухалися, а на одній бракувало двох пальців. Кулі падали у пилюку. Він все ще намагався перезарядити свій великий револьвер, коли налетіли Вовки й затоптали його кіньми.
Світанок напередодні. Едді й Сюзанна стояли біля вікна у панотцевій вітальні й дивилися вниз, туди, де тулився до схилу Розалітин будиночок.
— Він щось із нею знайшов, — зауважила Сюзанна. — Я рада за нього.
Едді кивнув.
— Як ти почуваєшся?
Вона всміхнулася.
— Добре. — І то була щира правда. — А ти, золотце?
— Мені бракуватиме справжнього ліжка й даху над головою, а ще кортить швидше покінчити з цим усім. Поза тим, мені теж добре.
— Якщо все піде не так, як слід, про житло турбуватися не доведеться.
— Це точно, — кивнув Едді, — але я думаю, що все буде гаразд. А ти?
Щойно вона хотіла відповісти, як на будинок налетів вітер. Він струсонув стіни й засвистів під дахом. Семінон бажає доброго дня, подумав Едді.
— Не подобається мені цей вітер, — сказала Сюзанна. — Він непередбачуваний.
Едді розтулив рота.
— Якщо ти зараз скажеш хоч слово про ка, я стукну тебе по носі.
Едді стулив рота й показав, що застібає його на «блискавку». Але Сюзанна все одно торкнулася його носа кісточками пальців, ніжно, як пір'їнкою.
— У нас чудові шанси перемогти, — мовила вона. — Надто довго їм усе сходило з рук, вони розжиріли і втратили пильність. Як Блейн.
— Ага. Як Блейн.
Поклавши руку йому на стегно, вона повернула Едді до себе.
— Але все може піти не так, як слід. Тому я хочу сказати тобі дещо, поки ми наодинці. Едді, я хочу сказати, що дуже сильно тебе люблю. — Вона говорила просто і спокійно, без драматизму.
— Я знаю, що любиш, — сказав він. — Не знаю тільки, за що.
— Бо з тобою я почуваюся цілісною, — зізналася вона. — Молодшою я не могла визначитися, що таке кохання, вагалася: чи то велика чарівна таємниця, чи то вигадка голлівудських продюсерів, які вирішили збільшити продаж квитків у часи Великої депресії, коли всі вже понагрібали вдосталь тарілок.[59]
Едді розсміявся.
— А тепер я думаю, що ми всі народжуємося на світ з діркою в серці й шукаємо людину, яка допомогла б нам її заповнити. Ти… Едді, ти даєш мені повноту життя. — Взявши за руку, вона повела його до ліжка. — А тепер хочу, щоб ти наповнив мене в інший спосіб.
— Сьюз, ти впевнена, що це безпечно?
— Я не знаю. Але байдуже.
Вони кохалися повільно, тільки під кінець пришвидшивши темп. Вона тихо скрикнула йому в плече, а за мить до власного оргазму Едді подумав: «Я втрачу її, якщо не буду обережним. Не знаю, звідки… але я це знаю. Вона просто зникне».
— Я теж тебе люблю, — сказав він, коли вони вже лежали поряд.
— Так. — Вона взяла його за руку. — Я знаю. І я рада.
— Так добре, коли ти можеш когось потішити. Раніше я цього не знав.
— Нічого, — сказала Сюзанна і поцілувала його в кутик рота. — Ти швидко вчишся.
У Розиній маленькій вітальні стояло крісло-гойдалка. У ньому сидів голий стрілець, тримаючи в руці глиняне блюдце. Він курив і дивився на схід сонця, сумніваючись, що доведеться побачити його знову з цього вікна.
Зі спальні вийшла Роза, теж гола. Вона стала в дверях і дивилася на нього.
— Як твої кістки, скажи, прошу?
Роланд кивнув.
— Твоя олія просто дивовижна.
— Але діє недовго.
— Так, — сказав Роланд. — Та є інший світ, світ моїх друзів. Може, там знайдуться ліки від моєї недуги. Відчуваю, що скоро доведеться нам туди вирушити.
— Там теж буде бій?
— Думаю, так.
— В будь-якому разі, сюди ти більше не повернешся?
Роланд подивився на неї.
— Ні.
— Роланде, ти втомився?
— Смертельно, — зізнався він.
— Тоді повернися в ліжко ненадовго.
Він розчавив недопалок і підвівся. Всміхнувся. Усміх зробив його молодшим.
— Кажу спасибі.
— Ти хороший чоловік, Роланде з Ґілеаду.
59
Щотижнева акція в кінотеатрах (1930–1935 pp.), коли кожному глядачеві для заохочення дарували тарілку чи порцеляновий виріб.