Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— НІ! — закричав Енді. Його голос, пропущений через підсилювач, став такий гучний, що порівняно з ним револьверні постріли видалися невинним звуком, з яким корок вилітає з пляшки. — НІ, МОЇ ОЧІ, Я НІЧОГО НЕ БАЧУ, О НІ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, МОЇ ОЧІ, МОЇ ОЧІ…
Тонка сталева рука злетіла до розтрощених очниць, де хаотично стрибали тепер сині іскри. Енді випростав ноги й пробив головою надвірок. В усі боки полетіли тріски.
— НІ, НІ, НІ, Я НІЧОГО НЕ БАЧУ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, ЩО ВИ ЗРОБИЛИ ЗІ МНОЮ, ЗАСІДКА, АТАКА, Я СЛІПИЙ, КОД СІМ, КОД СІМ, КОД СІМ!
— Тіане, допоможи його заштовхнути! — прокричав Едді, вкидаючи пістолет у кобуру. Але Тіан застиг і тільки німо витріщався на робота (чия голова вже зникла в дверях). Едді не мав часу чекати. Він рвонув уперед і щосили вперся долонями в табличку на грудях робота, де було вказано ім'я, функцію й серійний номер Енді. Робот був навдивовижу важкий (першою Едді спала думка про те, що з таким самим успіхом він міг би штовхати багаторівневу автостоянку), але разом з тим сліпий, розгублений і дезорієнтований. Він заточився назад, і зненацька гучна мова урвалася, а натомість завила така страшна сирена, що Едді перелякався, як би від цього звуку не луснули барабанні перетинки. Він ухопився за двері й захряснув їх. Угорі зяяла величезна діра, але двері, брязнувши, зачинилися, й Едді замкнув їх на нову клямку, надійну, завтовшки з його зап'ясток.
Усередині стогнала й завивала сирена.
З тарілками в руках і широко розплющеними очима прибігла Розаліта.
— Що там таке? Що, в ім'я Бога й Людини-Ісуса, тут відбувається?
Не встиг Едді відповісти, як вбиральню аж до самого фундаменту струсонуло від страхітливого удару. Вона вся перехнябилася вправо, знизу показався край дірки, вирізаної в дошках.
— Там Енді, — пояснив Едді. — Здається, він щойно прочитав свій гороскоп, і йому не дуже спо…
— ВИРОДКИ! — Цей голос був геть не схожий на звиклого Енді: підлесливого, самовдоволеного, оманливо послужливого. — МЕРЗЕННІ ГАДИ! Я ВАС УБ'Ю! Я СЛІПИЙ, О, Я СЛІПИЙ, КОД СІМ! КОД СІМ! — Слова обірвалися, й знову ввімкнулася сирена. Роза кинула тарілки на землю й затулила вуха руками.
Стіну вбиральні знову потряс удар, і цього разу дві міцних дошки випнулися назовні. Від наступного удару вони зламалися. Крізь отвір показалася рука Енді, червона у вечірньому світлі. Чотири пальці на ній конвульсивно стискалися й розтискалися. Віддалік Едді чув шалений гавкіт псів.
— Едді, він вибереться! — закричав Тіан, хапаючи Едді за плече. — Вибереться!
Едді скинув його руку з плеча і приступив до дверей. Стіна вбиральні знову хряснула від удару. Назовні посипалися уламки дощок. Тепер ними була всипана вся земля біля туалету. Але перекричати сирену Едді б не зміг, вона була надто гучною. Він чекав. І виття обірвалося ще до наступного удару.
— ВИРОДКИ! — закричав робот. — Я ВАС УБ'Ю! ДИРЕКТИВА ДВАДЦЯТЬ, КОД СІМ! Я СЛІПИЙ, НУЛЬОВИЙ ОГЛЯД, ВИ, БОЯГУЗЛИВІ…
— Енді, роботе-вістовий! — прогорлав Едді. Раніше він записав серійний номер Енді на одному з дорогоцінних клаптів паперу, які мав у своєму розпорядженні Каллаген, недогризком олівця, теж позиченим у священика, тож тепер зачитав його голосно. — DNF-44821-V-63! Пароль!
Щойно Едді проголосив серійний номер, осатанілі удари й крики стихли, але навіть тиша зараз не здавалася тихою: у вухах досі дзеленчала пекельна сирена. Пролунало металеве брязкання й клацання реле. Потім: — Це DNF-44821-V-63. Назвіть пароль. — Пауза, потім безбарвним голосом: — Ти підступний виродок, Едді Дін з Нью-Йорка. У тебе є десять секунд. Дев'ять…
— Дев'ятнадцять, — проговорив Едді.
— Пароль неправильний, — у голосі бляшанки почулися нотки зловтіхи. — Вісім… сім…
— Дев'яносто дев'ять.
— Пароль неправильний. — Тепер Едді розчув тріумф. І встиг пошкодувати про свою божевільну самовпевненість, продемонстровану на дорозі. Встиг помітити настрашений погляд, яким обмінялися Роза й Тіан. Та усвідомити, що пси досі валують.
— Чотири… п'ять…
Не дев'ятнадцять і не дев'яносто дев'ять. Що ще могло бути?! Чим, на Бога, вимкнути цього вилупка?
— …три…
Аж раптом його осяяла думка, яскрава, наче очі Енді до того, як Роландів револьвер їх загасив. То був віршик на паркані, який оточував пустир, виведений рожевою фарбою з балончика: «О СЮЗАННА МІО, дволика моя ти. Який дивний збіг: Дон була у „Діксі-Піґ“ у…»
— …два…
І не те, і не те. Обидві цифри водночас. От чому клятий робот не обірвав його спроби після першої невдалої. Бо вона була не зовсім невдала.
— Дев'ятнадцять-дев'яносто-дев'ять! — закричав Едді у двері.