Вовки Кальї. Темна вежа V

— І тобі того самого, — відповів Едді. — Як ся маєш?

— Чудово, Едді! — палко вигукнув Енді. — Я завжди тішуся співом перед першим семіноном.

— Семіноном?

— Так ми називаємо бурі, що передують справжній зимі, — сказав Тіан і махнув на хмари куряви далеко за річкою. — Ото перший. Я так собі думаю, він буде тут або в день Вовків, або наступного дня.

— У день Вовків, сей, — підтвердив Енді. — «Семінон приходить, літо відходить». Так кажуть люди. — Він нахилився до Едді. В його блискучій голові щось клацало. Очі швидко блимали. — Едді, я склав чудовий гороскоп, дуже довгий і складний, і він свідчить про перемогу над Вовками! Велику перемогу! Ви переможете своїх ворогів і познайомитеся з чарівною жінкою!

— Я вже маю чарівну жінку, — відказав Едді, щосили стараючись, щоб його голос звучав люб'язно. Адже чудово знав, що означає те швидке блимання лампочок в очах: сучий син сміявся з нього. «За кілька днів твої очі сміятимуться на потилиці, Енді, — подумав він. — Бо я тобі їх повибиваю. Дуже на це сподіваюся».

— Авжеж, але в багатьох жонатих чоловіків є коханки. Не так давно я вже казав це сеєві Тіану Джефордсу.

— Але не в тих, які кохають своїх дружин, — відрізав Тіан. — Я сказав тобі тоді й повторюю зараз.

— Друзяко Енді, — змінив тему Едді. — Ми прийшли до тебе в надії, що ти зробиш нам послугу. Трохи нам допоможеш у вечір напередодні Вовків.

В глибині грудей Енді щось заклацало, його очі знову спалахнули, але якось стривожено.

— Я б радо поміг, та не можу, сей, — забідкався Енді. —О так, ніщо не принесло б мені більшої втіхи, ніж допомогти друзям, але є такі речі, яких я не можу зробити, хоч як би цього хотів.

— Через програмування.

— Так. — Ввічливий тон з голосу робота кудись подівся. Тепер він говорив як машина. «Це його задній хід, — подумав Едді. — Енді обережний. На твоїх очах вони народжувалися вмирали, правда ж, Енді? Часом вони обзивають тебе нікчемною торбою гвинтів, не звертають на тебе уваги, але врешті ти ступаєш по їхніх кістках і співаєш своїх пісень, га? Але цього разу все буде інакше, приятелю. Тепер усе зміниться».

— Коли тебе зібрали, Енді? Просто цікаво. Коли ти зійшов з конвеєра «Ламерка»?

— Давно, сей. — Сині очі тепер спалахували й згасали повільно. Робот більше не сміявся.

— Дві тисячі років тому?

— Напевно, довше. Сей, я знаю одну пісню про пиятику, вам вона може сподобатися, дуже цікава пісенька…

— Може, іншим разом. Слухай, друже, якщо тобі тисячі років, то як так вийшло, що тебе запрограмували щодо Вовків?

Всередині Енді щось лунко брязнуло, наче зламалося. Потім він заговорив знову, і голос звучав мертво і невиразно, як тоді, коли Едді вперше почув його на узліссі Серединного лісу. То був голос Боско Боба, який готувався зібратися хмарами й пролитися на тебе дощем.