Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Цього разу відповідь була чіткішою:
— Вона каже, я можу полетіти до Вежі. Ти маєш мене відпустити. Я хочу полетіти.
— Ти не можеш літати, Едді. — Не впевнений, що Едді збагнув його слова, Каллаген нахилився й притулився лобом до лоба Едді. — Куля хотіла тебе вбити.
— Ні… — почав Едді, та раптом його очі просвітліли. Й широко розкрилися від розуміння. — Так.
Каллаген підняв голову, але плечей Едді не відпускав.
— Тепер ти в порядку?
— Так. Принаймні так мені здається. Отче, я добре тримався. Клянуся. Дзвіночки, звісно, дошкуляли, але я старався не зважати. Я навіть узяв книжку почитати. — Він роззирнувся довкола. — Господи, надіюся, я її не впустив. Тауер з мене шкуру зніме.
— Не впустив. Ти підпер нею віко скрині й дуже добре зробив. Інакше двері б зачинилися, а від тебе лишилося б полуничне желе на глибині семисот футів.
Глянувши униз, через край, Едді пополотнів. І не встиг Каллаген пошкодувати про своє правдолюбство, як Едді знудило на нові шорбутси.
— Отче, вона підкралася до мене, — сказав Едді, коли знову зміг говорити. — Заколисала й накинулася.
— Так.
— Вдалося щось зробити на тому боці?
— Якщо вони отримають мого листа й зроблять так, як там написано, то можна буде сказати, що вдалося багато. Ти мав рацію. Діпно отримує пошту «до запитання». Що ж до Тауера, то я не знаю. — Каллаген сердито похитав головою.
— Думаю, це Тауер намовив Діпно, — сказав Едді. — Кел Тауер досі не може повірити, що вляпався в таке. І після того, що зі мною сталося, точніше, мало не сталося, я цілком можу його зрозуміти й поспівчувати. — Едді глянув на те, що Каллаген затискав під пахвою. — Що то?
— Газета, — відповів панотець, простягаючи й Едді. — Хочеш почитати про Ґолду Меїр?
Того вечора Роланд уважно вислухав розповіді Каллагена й Едді про їхні пригоди в Печері дверей та за її межами. Стрільця більше зацікавило не те, що Едді мало не загинув, а подібність між Кальєю Брин Стерджис та Іст-Стоунгемом. Він навіть попросив Каллагена зімітувати акцент продавця магазину й жінки на пошті. З цим завданням Каллаген, колишній мешканець Мену, впорався легко.
— Еге. Аха, — повторив Роланд. Він сидів, поринувши в роздуми, закинувши ноги на поруччя ґанку клебанії.
— Як думаєш, з ними нічого не станеться? — спитав Едді.
— Сподіваюся, — відповів Роланд. — Якщо вже хочеш непокоїтися за чиєсь життя, турбуйся за Діпно. Тауер потрібен Балазарові живим, інакше хто віддасть йому пустир? А Діпно тепер став пішаком у грі.
— Ми можемо їх залишити доти, доки не розквитаємося з Вовками?
— У нас нема іншого виходу.
— Є. Кинути все це діло, вирушити до тієї Східної Калоші й захистити його! — гнівно промовив Едді. — Як тобі таке? Послухай, Роланде, я точно знаю, чому Тауер попросив Діпно отримувати пошту «до запитання». Хтось має книгу, яка його цікавить, от чому. Він торгувався, переговори сягнули вирішальної стадії, аж тут з'явився я й намовив його знятися з місця. Але Тауер… він як шимпанзе, перед яким тримають банан, і доможеться свого за будь-яку ціну. Якщо Балазар знає про цю його одержимість… а найпевніше, він знає… йому навіть не потрібен список поштових індексів. Вистачить і списку людей, з якими Тауер вів бізнес. І я дуже сподіваюся, що цей список — якщо він був — згорів у пожежі.
Роланд кивнув.
— Я розумію, але ми не можемо все кинути. Ми дали обіцянку.
Поміркувавши, Едді зітхнув і похитав головою.
— Біс із ним. Три з половиною дні до бою тут, сімнадцять днів до закінчення терміну дії угоди, яку підписав Тауер, там. Думаю, він протримається до нашої появи. — Едді помовчав, закусивши губу. — Можливо.
— «Можливо» — це все, що ми можемо зробити? — спитав Каллаген.
— Ага, — кивнув Едді. — Принаймні поки що.
Наступного ранку налякана до смерті Сюзанна Дін сиділа у вбиральні біля підніжжя схилу. Вона схилилася вперед і чекала, поки минуться перейми, які мучили її вже тиждень, але ще жодного разу не були такими сильними, як зараз. Вона притисла руки до низу живота й відчула його твердість.
Боже милосердний, а якщо це пологи?
Вона намагалася себе переконати, що це неможливо, що в неї не відійшли води, а справжні пологи без цього не починаються. Але що вона знала про народження дітей? Дуже мало. Навіть Розаліта Муньйос, досвідчена повитуха, не надто могла їй у цьому допомогти, бо ж вона завжди приймала людських дітей у матерів, які справді виглядали вагітними. Сюзанна ж за час перебування в Кальї радше схудла, ніж набрала ваги. І якщо Роланд мав рацію щодо цього немовляти…