Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Це не немовля. Це дитятко, і воно не моє, а Міїне, хай хто вона така. Мія, нічия дочка.
Перейми припинилися. Живіт розслабився і пом'якшав. Сюзанна приклала палець до щілини своєї вагіни. На дотик така сама, як і завжди. Авжеж, з нею все буде добре впродовж наступних кількох днів. Має бути. І хоч вона погоджувалася з Роландом, що в їхньому ка-теті не повинно бути жодних таємниць, але про перейми вирішила промовчати. Коли почнеться бій, ворогів буде шістдесят чи сімдесят. А може, навіть сімдесят, якщо Вовки зберуться в одну зграю. Захисникам знадобляться всі сили, вся увага. Себто відвертатися не можна буде категорично. Це також означало, що вона має бути там, разом з усіма.
Вона натягнула джинси, застебнула ґудзики й вийшла на сонячне світло, неуважно потираючи ліву скроню. Побачивши новий замок на вбиральні — клямку, поставлену на Роландове прохання, — заусміхалася. А тоді глянула на свою тінь, і усмішка застигла на губах. Коли вона заходила до вбиральні, довжина її Темної дами показувала дев'яту ранку. Тепер же, судячи з тіні, до опівдня лишалося зовсім мало часу.
Не може бути. Я пробула там лише кілька хвилин. Рівно стільки, щоб попісяти.
І, напевно, то була правда. Решту часу там провела Мія.
— Ні, — похитала головою Сюзанна. — Це неможливо.
Але в душі знала, що можливо. Мія ще не перебрала на себе контроль над її тілом, але до цього вже було недовго. Вона готувалася захопити владу.
«Будь ласка, Боже, — стала благати Сюзанна, спершись на стіну вбиральні. — Прошу тебе, лише три дні. Дай мені ще три дні побути собою, дозволь нам виконати свій обов'язок перед тутешніми дітьми, а далі воля Твоя. Прошу тебе…»
— Лише три дні, — пробурмотіла вона. — А якщо ми всі загинемо, то це вже не матиме значення. Ще три дні, Господи. Почуй мене, прошу.
Наступного дня Едді й Тіан Джефордс пішли шукати Енді й натрапили на нього на широкому запиленому перехресті Східного і Річкового шляхів. Він стояв собі на самотині й співав на всю потужність своїх…
— Ні, — похитав головою Едді, коли вони з Тіаном наближалися до робота, — не легенів, у нього немає легенів.
— Прошу? — не розчув Тіан.
— Пусте. Це не важливо. — Але ланцюжок асоціацій із людською анатомією привів Едді до наступної думки. — Скажи, Тіане, а в Кальї є лікар?
Тіан здивовано глянув на нього. Здавалося, він от-от розсміється.
— Не для нас, Едді. Костоправи служать багатим, у кого є час до них ходити і гроші, щоб їм платити. Коли наш брат занедужає, він іде до котроїсь із Сестер.
— Сестер Орізи.
— Атож. Як ліки добрі… а вони зазвичай добрі… ми вичунюємо. А як ні, то нам гіршає. Зрештою все виліковує земля, розумієш?
— Так, — сказав Едді, думаючи про те, як важко було вписати в цю картину дітей-рунтів. Ті, хто повернувся рунтами, врешті-решт помирали, але до того роками просто… животіли.
— Все одно в людині тіко три коробки, — вів далі Тіан, поки вони підходили до самотнього співочого робота. Віддалік, на сході, між Кальєю Брин Стерджис і Краєм грому Едді помітив струмки куряви, що здіймалися до неба, хоча тут вітру не було.
— Коробки?
— Еге ж, правду кажеш, — Тіан торкнувся своєї голови, грудей і сідниць. — Головна, грудна й сральна. — І від душі розсміявся.
— Що, серйозно? — всміхнувся Едді.
— Ну… між нами то можна так назвати, — сказав Тіан. — Але, думаю, жодна леді не дозволить говорити так про ці коробки за її столом. — Він знову торкнувся голови, грудей і сідниць. — Думальна коробка, серцева коробка, ключова.
— А які в ній ключі? — спитав Едді.
Тіан зупинився. Вони вже підійшли досить близько, щоб Енді міг їх бачити. Але робот не звертав на них жодної уваги. Він саме виводив оперну арію невідомою Едді мовою. Час від часу Енді піднімав руки чи схрещував їх на грудях, наче ті жести були невід'ємною частиною пісні.
— Послухай мене, — сказав Тіан. — Людина складається з частин. Угорі — її думки, найліпша частина чоловіка.
— Чи жінки, — всміхаючись, докинув Едді.
Тіан серйозно кивнув.
— Еге ж, чи жінки, але жінку було зроблено з дихання чоловіка, тож я маю на увазі її також.
— Справді? — з сумнівом похитав головою Едді, думаючи про те, як би відреагували на цю заяву деякі його знайомі, феміністки з Нью-Йорка. Він думав, що це сподобалося б їм ще менше за ту частину Біблії, де сказано, що Єву було зроблено з Адамового ребра.
— Нехай буде так, — погодився Тіан. — Але першого чоловіка народила Леді Оріза, як сказали б тобі старі люде. Вони говорять: «Кан-ах, кан-тах, аннах, Оріза: „Все дихання йде від жінки“».