Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Невдовзі троє чоловіків заходилися копати на західному боці дороги канаву. Четвертий стояв на чатах, іноді міняючись із копачами. Але ніхто так і не з'явився. Фолькен, що жили в цих краях, так далеко від Кальї, вже були в містечку, тож робота просувалася доволі швидко. О четвертій Едді залишив друзів завершувати розпочате й поїхав на зустріч із Тіаном Джефордсом. На стегні в нього гойдався Роландів револьвер.
Тіан узяв з собою арбалет. Та коли Едді наказав залишити його на панотцевому ґанку, фермер подивився на нього нещасним і недовірливим поглядом.
— Він не здивується, коли побачить у мене «пушку». А от ця штука викличе в нього питання, — пояснив Едді. То був початок, справжній початок їхнього протистояння. І щойно він настав, Едді відчув дивовижний спокій. Його серце билося рівно і повільно. Зір прояснився: він бачив кожну тінь кожної травинки на моріжку перед клебанією. — Я чув, він дуже сильний. А коли потрібно, ще й спритний. Я розберуся з ним сам.
— Тоді нащо тобі я?
«Бо навіть розумний робот нічого не запідозрить, якщо поряд зі мною буде такий сільський ґевал, як ти» — такою була справжня відповідь, але озвучувати її було б не надто дипломатично з боку Едді.
— Про всяк випадок, — сказав Едді. — Ходімо.
Вони пройшлися до вбиральні. За останні кілька тижнів Едді часто нею користувався, і щоразу — з величезним задоволенням. Там були жмути м'яких трав для підтирання, і не доводилося зайвий раз турбуватися через отруйний плющ. Але тільки зараз він добре роздивився туалет зовні. То була дерев'яна споруда, висока і міцна, але за бажання Енді розтрощив би її вмить. Якщо вони дозволять йому це зробити.
На ґанок свого будиночка, затуляючи очі рукою від сонця, вийшла Роза.
— Як справи, Едді?
— Поки що добре, Розі. Але краще повертайся в дім. Тут буде колотнеча.
— Правду кажеш? У мене є стосик тарілок…
— Не думаю, що тарілки тут допоможуть, — сказав Едді. —Хоча можеш постояти поряд, я не проти.
Вона кивнула і зайшла в будинок. Чоловіки повсідалися коло відчинених дверей з новою клямкою. Тіан спробував зліпити цигарку, але спершу вона ніяк не хотіла слухатися його дрижачих пальців, і довелося скручувати знову.
— Не вмію я такого, — зізнався він, і Едді зрозумів, що йдеться йому геть не про тонке мистецтво створення самокруток.
— Це нормально.
Тіан зиркнув на нього з надією.
— Ти справді так кажеш?
— Кажу, і най буде так.
Рівно о шостій годині («Мабуть, у сучого сина внутрішній годинник показує час із точністю до мільйонної долі секунди», — подумав Едді) з-за рогу клебанії вигулькнув Енді. Його довга й схожа на павука тінь пливла перед ним на траві. Він помітив двох чоловіків. Сині очі спалахнули. Він привітно здійняв руку. Призахідне сонце осяяло її й обагрило барвою крові. Едді підняв руку у відповідь і, всміхаючись, підвівся, думаючи про те, чи всі розумні машини з тих, що досі працювали в цьому зачучверілому світі, повстали проти своїх господарів. І чому так сталося.
— Не смикайся, говоритиму я, — наказав Едді Тіанові крізь зуби.
— Добре.
— Едді! — вигукнув Енді. — Тіан Джефордс! Як я радий вас обох бачити! І зброю проти Вовків! Де вона?!
— Лежить штабелями у сральнику, — сказав Едді. — Коли повитягаємо, підженемо віз. Але зброя важка… а тут нема де розвернутися…
Він відступив убік. Енді підійшов ближче. Його очі блимали, але вже не від сміху. Вони горіли так яскраво, що Едді замружився — дивитися на них було так само нестерпно, як на електричні лампочки.
— Я повиношу її, — сказав Енді. — Як приємно допомагати! Скільки разів я шкодував про те, що моє програмування не дозволяє…
Він уже стояв у дверях вбиральні, трохи зігнувши стегна, щоб пірнути металевою головою під надвірок. Едді витяг Роландів револьвер. Руків'я з сандаловою оздобою, як завжди, приємно пестило долоню.
— Даруй, Едді з Нью-Йорка, але я не бачу тут зброї.
— Авжеж, — погодився Едді. — Я теж. Усе, що я бачу, — це мерзенний зрадник, який розучує з дітьми пісеньки, а тоді віддає їх на…
Енді розвернувся блискавично швидко. Гудіння серводвигунів у шиї робота здалося Едді дуже гучним. Відстань між ними становила менше трьох футів — то була віддаль прямого пострілу.
— На тобі, сталевий виродку, — сказав Едді й вистрілив двічі. Вечірньою тишею прокотилися оглушливі відлуння. Очі Енді вибухнули й згасли. Поряд скрикнув Тіан.