Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Назвіть пароль, сей Едді.
— Здається, ми вже це проходили, правда?
— Пароль. У вас є десять секунд. Дев'ять… вісім… сім…
— А зручна штука цей пароль.
— Неправильний пароль, сей Едді.
— Щось мені хочеться відмовитися від свідчень.
— Два… один… нуль. У вас є ще одна спроба. Хочете повторити спробу, Едді?
Едді обдарував його сонячною усмішкою.
— Друзяко, а семінони віють улітку?
Знову заклацало. Голова Енді, що була схилена в один бік, схилилася в другий.
— Не розумію вас, Едді з Нью-Йорка.
— Вибач. Я лише старий дурний людський перець. Ні, я не хочу другої спроби. Не зараз, принаймні. Дозволь я розповім тобі, якої допомоги ми від тебе сподіваємося, а тоді вже ти скажеш, чи дозволяє тобі програмування. Як гадаєш, це чесно?
— Чесніше не буває, Едді.
— Гаразд. — Едді торкнувся тонкої металевої руки Енді. Поверхня була гладенька і якась неприємна на дотик. Масна. Але Едді не забрав руки і стишив голос до інтимного шепоту. — Я розповім тобі це тільки тому, що знаю, як добре ти вмієш зберігати таємниці.
— О так, сей Едді! Ніхто не вміє краще тримати таємниці ніж Енді. — Відчувши твердий ґрунт під ногами, робот знов став собою, хитрим і самовдоволеним мерзотником.
— Слухай… — Едді зіп'явся навшпиньки. — Нахили голову.
У надрах корпуса Енді — там, де могла б міститися його серцева коробка, якби він не був високотехнологічною бляшанкою, — захурчали серводвигуни. Тим часом Едді піднявся ще вище, почуваючись маленьким хлопчиком, що шепоче на вухо якусь таємницю.
— Панотець приніс із нашого рівня Вежі зброю, — пробубонів він. — Хорошу зброю.
Енді повернув голову. Його очі спалахнули так яскраво, що це могло означати лише великий подив. Едді тримав незворушне обличчя, але подумки шкірився.
— Правду кажете, Едді?
— Кажу спасибі.
— Панотець каже, вона потужна, — докинув Тіан. — Як пощастить і вона робоча, то Вовкам повний гаплик. Але нам треба перевезти її на північ від села… а вона важка, зараза. Енді, поможеш нам повантажити її на вози у Вовчий вечір?
Мовчанка. Клацання.
— Йому програмування не дозволить, — сумовито похитав головою Едді. — Ну, що ж, самі піднапружимося…
— Я можу вам допомогти, — сказав Енді. — Де зброя, сеї?
— Наразі краще про це не розводитися, — відповів Едді. — Приходь до панотцевої клебанії у Вовчий вечір, добре?
— О котрій годині?
— О шостій тобі підійде?
— Шоста година. А скільки буде одиниць зброї? Хоч це скажіть, я маю розрахувати витрати енергії.
«Друже мій, щоб розпізнати брехню, треба бути брехуном», — подумки зрадів Едді, зовні залишаючись серйозним і незворушним.
— Десь із дюжину, — сказав він. — Можливо, п'ятнадцять. Ці «пушки» важать по кількасот фунтів кожна. Енді, знаєш, що таке фунти?
— Еге ж, кажу спасибі. Фунт — приблизно чотириста п'ятдесят грамів. Шістнадцять унцій. Велика зброя, сей Едді, дуже велика! А вона стрілятиме?
— Ми в цьому впевнені, — кивнув Едді. — Правда, Тіане?
Тіан теж кивнув.
— То ти допоможеш? — спитав він.
— Еге ж, залюбки. Шоста година, біля клебанії.
— Дякую, Енді. — Едді вже хотів було йти, але озирнувся. — Ти ж нікому не скажеш, правда?
— Ні, сей, якщо ви про це просите.
— Саме про це я й прошу. Найменше в світі нам хочеться, щоб Вовки провідали про нашу велику зброю.
— Авжеж, — сказав Енді. — Яка чудова новина. Гарного вам дня, сеї.
— І тобі, Енді, — мовив Едді. — І тобі.
Дорогою додому — від того місця, де вони надибали Енді, треба було йти дві милі, — Тіан спитав:
— Невже він повірив?
— Не знаю, — відповів Едді, — але подиву були повні штани. Ти цього не відчув?
— Відчув. Ще б пак.
— Він прийде, щоб побачити це на власні очі. Гарантую тобі.
Усміхаючись, Тіан кивнув.
— Твій дін мудрий.
— Атож, — погодився Едді. — Мудрий.
І знову Джейк лежав з розплющеними очима, дивлячись у стелю кімнати Бенні. Й знову Юк спав у ліжку Бенні, скрутившись калачиком і прикривши носа хвостом. Завтра ввечері Джейк повернеться до будинку Каллагена, до свого ка-тету. І він уже не міг дочекатися, коли це станеться. Завтра буде Вовчий вечір. Але нині був лише вечір напередодні Вовчого вечора, і Роланд вирішив, що Джейк має перебути цю останню ніч на «Рокінг Б».
— Щоб не викликати підозр, — пояснив стрілець. Джейк усе розумів, але все одно почувався недобре. Думка про бій з Вовками наганяла мандраж. Але ще гірше було думати про те, як за два дні на нього дивитиметься Бенні.