Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » Українське письменство
Українське письменство - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українське письменство

Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:

У виданні вперше зібрано більшу частину праць із літературознавства та історії нашого письменства, що вийшли з-під пера Миколи Зерова (1890—1937) — видатного українського вченого, поета і перекладача, чий творчий доробок, за словами Євгена Сверстюка, залишається монолітним і дорогоцінним уламком храму української культури.
1 ... 265 266 267 268 269 270 271 272 273 ... 747
Перейти на страницу:

Репрезентована в Самійленковій манері м’якість і споглядальність народного гумору привела поета кінець кінцем до утворення своєрідної української редакції традиційного гораціївського, барб’є-лермонтовського ямбу.

Але на цьому значення Самійленка в нашій поезії не обмежується. Не менше знаний він і як творець сатиричного куплету, неперевищений досі представник віршового фейлетону, майстер злободенної версифікації, — як поет, що обточив свою куплетну манеру на тонко відчутих і художньо відтворених «Chansons» Беранже.

До Беранже Самійленко ще ближчий, аніж до Барб’є. Невимушена веселість, ясність, навіть деяка «фривольність» Беранже йому ближчі, як кінець кінцем шорсткуватий пафос автора «Ямбів» та «Ямбів і поем». Але і тут, вірний собі, Самійленко, — прекрасно схоплюючи куплетну форму, вигадуючи яскраво-дотепні рефрени, — перекладати, проте, лінується, перекладає рідко і мало. Тільки три речі з Беранже переповів він по-українськи: «Пташки» (друк. 1888), «Цар Горох» (1897) і «Сенатор» (1906).

Характерне і сумне для історика поезії це припізнення, з яким надійшов до нас Беранже. Поет, що його слава процвіла у Франції в 10—20—30-х роках XIX в., якого «Chansons» виходили між 1815 і 1833 рр. (пригадаймо пушкінського графа Нуліна, що з’являється «в Петрополь» — «С bons mots французского двора, с последней песней Беранжера»); поет, що в російській літературі 50—60-х рр. знайшов талановитого тлумача в особі В. Курочкіна і став популярний (пригадаймо Шевченка, що, повертаючись із закаспійського вигнання, записує до свого «журналу», поруч «Собачьего пира» Барб’є, як літературну новину, «Навуходоносора» Беранже в курочкінському перекладі), — у нас, в українській поезії освоєний тільки в пізніх переспівах Самійленкових (про другорядних перекладників можна не згадувати). Правда, зате ми можемо похвалитися, що у нас Беранже переданий артистично. «Сенатор» Самійленків (у Беранже — «Senateur») не нижчий від «Знатного приятеля» Курочкіна, а його «Цар Горох», безперечно, кращий за всі відомі нам російські переклади.

У Беранже ця прегарна п’єса має назву «Le roi d'Yvetot».

Il était un roi d’Yvetot     Peu connu dans l’histoire, Se levant tard, se couchant tôt,     Dormant fort bien sans gloire, Et couronné par Jeanneton D’un simple bonnet de coton,     Dit-on. Oh! oh! oh! oh! ah! ah! ah! ah! Quel bon petit roi c’etait là!     La, la!

Новіший російський перекладач І. Тхоржевський переспівує блідо й сухо, немов виправдуючи шорстке Шевченкове слово про «черству московську мову»: «Легендарный король».

Жил да был один король — Где, когда — нам неизвестно, (Догадаться сам изволь), Спал без славы он чудесно, И носил король-чудак Не корону, а колпак —       Правда, так! Ха, ха, ха! Ну не смешно ль Вот так славный был король.

Органічно близький народному гуморові, Самійленко пригадав леґендарних царів народних приказок — «царя Панька», що правив тоді, як «земля була тонка», і «царя Гороха», що панував, «коли людей було трохи». От він, цей симпатичний «цар Горох»:

Колись був добрий цар Горох,      В історії незнаний. Без слави добре спав за трьох,      Немов простий піддáний. Замість корони тільки й мав Ту шапочку, що надівав,      Як спав. Ах, ах, ах, ах, ох, ох, ох, ох! Який був добрий цар Горох!      Ох, ох!

Переклад зразковий. Не кажучи про те, що він точніше віддає зміст і ритм ориґіналу, аніж переклад російський, — хіба не досить, що, перечитуючи його, не маєш того прикрого почуття, що виникає при читанні доброї частини українських перекладачів, не почуваєш, що перекладач іде за якимсь авторитетним зразком російським? А потім, так прекрасно зукраїнізоване королівське ім’я і так глибоко звучить це спочутливе й сумовите українське «ох!» замість безтурботно-веселого ґалльського — від Рабле та Кола Брюньйона — «la, la», і потім — характерно! — українізуючи Беранже, Самійленко ніде не впадає в обивательську «малоросійщину» епігонів Котляревського.

1 ... 265 266 267 268 269 270 271 272 273 ... 747
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)