Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Так, тут справді все було як у Кальї. Зненацька він відчув до цієї жінки велику приязнь. Дуже-дуже велику.
Каллаген підійшов до стола, що стояв біля вікна (двері плавно, як у танці, зробили довкола нього розворот), і накидав записку. Спершу представився як друг чоловіка, який допоміг Тауерові з Джеком Андоліні. Проінструктував Діпно й Тауера залишити їхню машину на місці, не вимикати світла в орендованому помешканні, а самим сховатися десь неподалік — у коморі, сараї, де-небудь. Негайно. «Під килимком сидіння водія чи під сходинками заднього ґанку залиште записку з вказівками, де ви будете. Ми вас знайдемо. — Каллаген сподівався, що робить усе правильно. Вони з Едді не обговорювали план дій у такому випадку, й він не розраховував, що доведеться грати у шпигуна. Він підписався так, як учив його Роланд: — Каллаген, з роду Ельда. — А потім, попри неспокій, що дедалі дужчав, швидко дописав ще один рядок: — І більше не потикайтеся на пошту! Чи ж ви дурні??»
Він поклав записку в конверт, заклеїв і написав зверху «ААРОНОВІ ДІПНО ЧИ КЕЛЬВІНУ ТАУЕРУ, ДО ЗАПИТАННЯ».
Потім відніс до каси.
— Я б залюбки купив марку, — нагадав він.
— Не треба, два центи за конверт, і ми розрахувалися.
Каллаген дав їй п'ять центів з решти, отриманої в крамниці, узяв свої три центи здачі й попрямував до дверей. Звичайних.
— Щасти вам! — гукнула жінка.
Каллаген повернув голову, щоб подякувати, і мигцем зазирнув у двері до печери. Вони ще були відчинені. Але Едді на місці не було. Едді зник.
Щойно опинившись на вулиці, Каллаген повернувся до незнайдених дверей. Зазвичай це було неможливо, бо вони поверталися одночасно з тобою, як партнер у кадрилі, але якимось незбагненним чином завжди знали, коли ти хочеш у них зайти. Тоді двері залишалися нерухомими і їх можна було побачити.
Коли він переступив через поріг, у мозок одразу ж вгризлися дзвіночки, витравлюючи на його поверхні лінії, немов кислотою.
— Ну от, Донні! — закричала з утроби печери Каллагенова мати. — Це ти допустив, щоб симпатичний хлопчина наклав на себе руки! Тепер йому довіку нидіти в чистилищі, а винен в усьому ти!
Але Каллаген її не слухав. Затискаючи газету «Прес-Геральд», куплену в іст-стоунгемському універсальному магазині, під пахвою, він метнувся до виходу з печери. Дорогою кинув погляд на скриню й зрозумів, чому вона не зачинилася й не ув'язнила його в Іст-Стоунгемі, штат Мен, 1977 року. Зсередини стирчала груба книга. Каллаген навіть устиг прочитати назву: «Чотири повісті про Шерлока Голмса». Наступної миті він уже вискочив під сонячне проміння.
Спершу він не побачив нічого, крім валуна, який перегороджував стежку, і в душу закралася холодна підозра, що голос матері сказав правду. Та потім кинув погляд ліворуч і побачив Едді за десять футів від себе, на краю вузької стежки, над прірвою. Його незаправлена сорочка тріпотіла на вітрі довкола руків'я Роландового великого револьвера. Риси обличчя Едді, зазвичай гострі та трохи лисячі, розпливлися, в очах була порожнеча. То було заціпеніле обличчя збитого з ніг боксера. Волосся майоріло довкола вух. Едді хитнувся вперед… потім губи стислися, а в очах майже пробився на поверхню свідомий вираз. Він ухопився за виступ скелі й хитнувся назад.
«Він бореться, — подумав Каллаген. — Опирається щосили. Але програє».
Інтуїція стрільця, найгостріша й найнадійніша в кризові моменти, підказала Каллагенові, що гукати не можна, бо цим він напевно підштовхне Едді в прірву. Замість кричати він кількома стрибками здолав коротку відстань, що відділяла його від Едді, й ухопив його ззаду за сорочку, якраз вчасно, бо Едді знову хитнувся вперед, відпустивши камінь і затуливши руками очі, мимохіть прибравши кумедного вигляду: «Прощавай, жорстокий світе».
Якби сорочка порвалася, Едді Дін назавжди вийшов би з великої гри ка. Проте навіть сорочки Кальї Брин Стерджис із цупкої домотканої матерії — і ті, мабуть, слугували ка. Тканина не тріснула, а Каллаген за роки тяжкої праці на дорозі накачав собі міцні м'язи. Він щосили смикнув Едді на себе й упіймав його в обійми, але перед тим молодий чоловік ударився головою об виступ на скелі, за який кілька секунд тому тримався рукою. Його вії затріпотіли, й він утупився очима в Каллагена, не впізнаючи його. І промовив щось, чого Каллаген не зміг розібрати: «Нааже йа ожу еіти о ежі».
Каллаген ухопив його за плечі й потрусив.
— Що? Я не розумію! — Не те щоб він дуже хотів зрозуміти, але потрібно було встановити контакт, повернути Едді з тієї далини, куди відправила його проклятуща чорна куля. — Я не… розумію тебе!