Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Лісбет поставила варитися каву, зробила чотири бутерброди, всілася коло вікна і поглянула на острів Юргорден. Потім закурила сигарету і задумалася.
Все закінчилося, а проте вона почувала себе ще самотніше, ніж будь-коли.
Міріам By поїхала до Франції. Я винна в тому, що ти ледве не вмерла. Лісбет боялася того моменту, коли їй доведеться зустрітися з Міріам By, і заздалегідь вирішила, що після звільнення насамперед піде до неї. А вона поїхала до Франції.
Вона раптом виявилася в боргу у багатьох різних людей.
У Хольгера Пальмґрена. У Драґана Арманського. Треба зателефонувати їм і подякувати. У Паоло Роберто. В Чуми з Трійцею. Навіть кляті поліцейські Бубланськи і Мудіґ, об’єктивно кажучи, стали на її бік. Вона не любила бути в кого-небудь у боргу і тепер почувала себе пішаком у грі, яку не могла контролювати.
У боргу в Бісового Калле Блумквіста і, можливо, навіть у Бісової Еріки Берґер з ямками на щоках, красивим одягом і впевненою манерою триматися.
Все позаду, сказала Анніка Джанніні, коли вони виходили з будинку поліції. Так. Суд позаду. Позаду для Анніки Джанніні. Позаду і для Мікаеля Блумквіста, який опублікував свій матеріал і тепер потрапить на телебачення і напевно заробить яку-небудь чортову премію.
Але далеко не позаду для Лісбет Саландер. Для неї це лише перший день усього життя, що залишилося.
О четвертій ранку вона закінчила думати. Скинула вбрання панка на підлогу в спальні, пішла у ванну і прийняла душ. Вона ретельно змила макіяж, у якому з’явилася до суду, одягла просторі темні льняні брюки, білу майку і тонку куртку. Потім поклала в дорожню сумку зміну одягу, нижню білизну та дві майки і наділа прості прогулянкові туфлі.
Прихопивши з собою кишеньковий комп’ютер, Лісбет замовила таксі до площі Мусебакке, поїхала в аеропорт і прибула туди близько шостої. Вивчивши табло з розкладом вильотів, Лісбет купила квиток навмання. При цьому скористалася власним паспортом і була вражена тим, що ні під час придбання квитка, ні під час реєстрації її, схоже, ніхто не впізнав і не зреагував на її ім’я.
Лісбет узяла квиток на вранішній літак до Малаги і вже вдень приземлилася посеред неймовірної спеки. Деякий час вона нерішуче постояла в залі прильоту, потім підійшла до карти і задумалася над тим, що б їй зробити в Іспанії. Вже за хвилину вона вирішила. У неї не було сили роздумувати над автобусними маршрутами або іншими видами транспорту. Вона купила в магазині аеропорту сонцезахисні окуляри, вийшла на стоянку таксі і всілася на заднє сидіння першої вільної машини.
— Гібралтар. Я заплачу кредитною карткою.
Поїздка по новому шосе уздовж південного берега забрала три години. Таксі висадило Лісбет біля паспортного контролю, на кордоні британської території. Звідти вона пройшла пішки до «Рок-готелю», розташованого на Європа-роуд, у верхній частині схилу скелі заввишки 425 метрів, і запитала, чи є у них вільні номери. У них був номер на двох, і Лісбет зарезервувала його на два тижні, скориставшись кредитною карткою.
Прийнявши душ і загорнувшись у купальне простирадло, вона всілася на балконі і стала дивитися на Гібралтарську протоку. Вона побачила вантажні пароплави та кілька яхт і навіть змогла розрізнити в серпанку Марокко на тому боці протоки. Усе довкола дихало спокоєм.
Через деякий час вона лягла спати і відразу заснула.
Наступного ранку Лісбет Саландер прокинулася о пів на шосту. Вона встала, прийняла душ і випила каву в барі готелю на першому поверсі. О сьомій годині вона вийшла з готелю, купила паперовий мішечок манго і яблук, доїхала на таксі до вершини скелі і попрямувала до мавп. Лісбет приїхала так рано, що туристів ще майже не було, і вона виявилася з тваринами майже наодинці.
Гібралтар їй подобався. Вона вже втретє відвідувала цю дивну скелю посеред Середземного моря, де розташовувалось англійське місто з абсурдною густотою населення. Гібралтар не був схожий ні на яке інше місце. Протягом десятиліть це місто-колонія перебувало в ізоляції, стійко опираючись возз’єднанню з Іспанією. Іспанці, зрозуміло, протестували проти окупації. (Лісбет Саландер вважала, проте, що іспанцям слід було помовчувати, поки вони самі володіють анклавом Сеута на марокканській території по інший бік Гібралтарської протоки.) Це дивовижне місто площею трохи більше двох квадратних кілометрів, розташоване на химерній скелі, доповнене аеродромом, який починався і закінчувався в морі, було дивним чином відгороджене від усього світу. У маленькій колонії використовувався кожен квадратний сантиметр, а будь-яке розширення площ могло відбуватися лише за рахунок моря. Щоб потрапити до міста, приїжджим доводилося перетинати посадкову смугу аеродрому.