Повітряний замок, що вибухнув
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millenium #3
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5487-6
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Повітряний замок, що вибухнув». Краткое содержание книги:
Лісбет Саландер не здається. Виснажена після кількох поранень, перебуваючи під охороною в лікарні, вона вирішує помститися своїм ворогам і довести системі, яка, ще коли Лісбет була дитиною, зламала їй життя, запроторивши до божевільні, свою невинуватість. Однак самій упоратися з цим їй несила. На допомогу дівчині знову приходить журналіст Мікаель Блумквіст, чия викривальна книжка сколихне громадськість і переполохає уряд і спецслужби. І можливо, тоді справедливість нарешті переможе.
Вона послідовно брехала в двох головних моментах. Описуючи те, що сталося під час бійки в Сталлархольмі, вона уперто стверджувала, що в ногу Карлу Маґнусу, інакше Маґґе Лундіну, випадково вистрелив Сонні Ніємінен — тієї миті, коли вона припечатала його електрошокером. Звідки у неї взявся електрошокер? Вона пояснила, що конфіскувала його в Маґґе Лундіна.
Бубланськи з Мудіґ дивилися на неї із сумнівом, але яких-небудь доказів або свідків, здатних спростувати її пояснення, не було. Можливо, спростувати її слова міг би Сонні Ніємінен, але він узагалі відмовлявся говорити що-небудь з приводу того дня. Насправді він просто не мав уявлення про те, що сталося в перші секунди після того, як Лісбет застосувала до нього електрошокер.
Відносно поїздки до Госсеберґи Лісбет заявила, що поїхала туди з метою зустрітися з батьком і вмовити його здатися поліції.
Вигляд у Лісбет Саландер був щирий.
Ніхто не міг зрозуміти, говорить вона правду чи ні. Анніка Джанніні з цього приводу нічого не знала.
Точно знав, що Лісбет Саландер поїхала до Госсеберґи з метою раз і назавжди розібратися з батьком, лише Мікаель Блумквіст, але його незабаром після поновлення судового розгляду випровадили із зали. Про те, що вони з Лісбет Саландер вели довгі нічні розмови в Мережі, коли вона лежала в цілковитій ізоляції в Сальгренській лікарні, нікому відомо не було.
Сам момент звільнення ЗМІ цілком проґавили. Якби їм відомий був точний час, поліцейське управління окупував би величезний натовп представників преси, але після переполоху, що вибухнув удень, коли вийшло число «Міленіуму» і виявилося, що одні поліцейські із Служби безпеки заарештували інших, репортери перебували в знемозі.
«Та, з каналу ТБ-4» за традицією була єдиною журналісткою, що виявилася повністю в курсі справи. Її годинний репортаж став класикою і за кілька місяців отримав премію як краща інформаційна програма року.
Соня Мудіґ вивела Лісбет Саландер з поліцейського управління, просто спустившись з нею і Аннікою Джанніні в підземний гараж, а потім відвезла їх машиною до офісу Анніки на площі Чюркуплан. Там вони пересіли в машину Анніки Джанніні. Анніка почекала, поки Соня Мудіґ зникне з очей, завела мотор і поїхала в бік району Сьодермальм. Коли вони проминули будинок Риксдагу, Анніка порушила мовчанку.
— Куди? — спитала вона.
Лісбет на кілька секунд задумалася.
— Можеш висадити мене десь на Лундаґатан.
— Міріам By там немає.
Лісбет скоса подивилася на Анніку Джанніні.
— Вона майже відразу, щойно вийшла з лікарні, поїхала до Франції. Якщо захочеш з нею зв’язатися, то вона живе у батьків.
— Чому ти мені не говорила?
— Ти не запитувала.
— Гм.
— Їй треба було відключитися. Мікаель дав мені вранці оце, сказавши, що тобі це може знадобитися.
Вона передала Лісбет в’язку ключів, і та взяла її, не кажучи ні слова.
— Спасибі. Можеш висадити мене десь на Фолькунгаґатан?
— Ти не хочеш говорити мені, де живеш?
— Пізніше. Я хочу, щоб мені дали спокій.
— Добре.
Покинувши будинок поліції, Анніка увімкнула мобільний телефон, і той почав пищати, якраз коли вони проїздили Шлюз. Анніка поглянула на дисплей.
— Це Мікаель. Він в останні години телефонує кожні десять хвилин.
— Я не хочу з ним розмовляти.
— Твоя справа. Але можна я поставлю тобі особисте запитання?
— Ну?
— Що тобі все-таки зробив Мікаель, що ти його так дуже ненавидиш? Адже коли б не він, тебе, швидше за все, запроторили б сьогодні до божевільні.
— Я Мікаеля не ненавиджу. Він нічого мені не зробив. Просто зараз не хочу з ним зустрічатися.
Анніка Джанніні поглянула на свою підзахисну.
— Я не збираюся втручатися в твої особисті справи, але ти в нього закохана, чи не так?
Лісбет дивилася в бічне скло, нічого не відповідаючи.
— Мій брат страшенно безвідповідальний, коли справа стосується жінок. Він трахається направо і наліво, не розуміючи, якого болю може завдати жінкам, які розглядають його як щось більше, ніж випадкового бойфренда.
Лісбет поглянула їй в очі.
— Я не хочу обговорювати з тобою Мікаеля.
— Гаразд, — погодилася Анніка. Вона припаркувалася біля хідника, трохи не доїжджаючи до Ерстаґатан. — Тут підійде?
— Так.
Вони трохи посиділи мовчки. Лісбет не робила спроб відчинити дверці машини. Через деякий час Анніка заглушила мотор.
— Що буде далі? — спитала зрештою Лісбет.
— Далі… починаючи від сьогодні ти більше не вважаєшся недієздатною і можеш робити, що хочеш. Сьогодні в суді ми добилися свого, але ще залишаються деякі бюрократичні формальності. У Комітеті з нагляду за органами опіки та піклування підуть розгляди з приводу відповідальності за те, що сталося, і виникнуть питання про компенсацію і таке інше. Та й розслідування злочинів триватиме далі.