Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Клеопатра (гнівно). Га! всі ви продаєте аудієнції в мене, щоб я приймала лише тих, кого ви хочете, а не тих, кого я хочу бачити. Хотіла б я знати, скільки віддасть ота арфістка із свого золотого раніше, ніж вона залишить палац.
Іраса. Ми легко можемо це дізнатися для тебе. (Жінки сміються).
Клеопатра (гнівно). Ви смієтеся, але стережіться, стережіться! Я колись та дізнаюсь, яким чином примусити служити мені так, як служать Цезареві.
Чарміяна. Старий гачконосий! (Вони знову сміються).
Клеопатра (обурена). Замовкніте! Чарміяно, не будь же пришелепуватою єгипетською дурепою. Чи знаєте ви, чому я дозволяю вам усім зухвало патякати собі до вподоби, замість щоб повестися з вами так, як повелася б Фтататіта, якби вона була царицею?
Чарміяна. Тому, що ти силкуєшся у всьому бути схожою на Цезаря, а він дозволяє говорити кожному все, що йому подобається.
Клеопатра. Ні, але тому, що я його якось запитала, через що він це робить, і він сказав: «Дозволь твоїм жінкам базікати, і ти про щось дізнаєшся». «Що мені від них дізнаватися?» — сказала я. «Хто вони є», — сказав він; о, якби ви бачили його очі, коли він це говорив! Ви б скрутилися в клубок, порожні створіння! (Вони сміються. Вона люто напускається на Ірасу). З кого ви смієтеся, — з мене чи з Цезаря?
Іраса. З Цезаря.
Клеопатра. Коли б ти не була така дурна, то сміялась би з мене, а якби ти не була боязка, то не боялась би сказати мені це. (Фтататіта вертається). Фтататіто, вони кажуть мені, що Потіній запропонував тобі хабара, щоб його допустили до мене.
Фтататіта (протестуючи). Присягаюся богами моїх предків.
Клеопатра (деспотично перебиваючи її). Хіба я тобі не наказувала, щоб ти не заперечувала? Ти б цілісінький день кликала богів твоїх предків за свідків твоїх доброчинностей, коли б тільки я тобі це дозволила. Іди, бери хабара й приведи Потінія! (Фтататіта наміряється відповідати). Не сперечайся зі мною! Йди!
Фтататіта виходить, а Клеопатра, замислившись, починає блукати поміж своїм кріслом і дверима. Всі, підвівшись, стоять.
Іраса (знехотя встаючи). Ах! Як би я хотіла, щоб Цезар був уже в Римі!
Клеопатра (погрозливо). Той день, коли він поїде, буде поганим днем для всіх вас. О, якби мені не було соромно показати йому, що в душі я така ж жорстока, як і мій батько, — я примусила б тебе розкаятися в оцих твоїх словах! Чому ти хоче, щоб він поїхав?
Чарміяна. Він робить тебе такою жахливо прозаїчною, й серйозною, і вченою, і філософською. Це ще гірше, ніж бути релігійною у наші літа. (Жінки сміються).
Клеопатра. Припиніть оце безконечне хихотіння. Притримайте язики!
Чарміяна (з насмішкуватою покорою). Добре, добре, постараємося бути гідними Цезаря.
Вони знову сміються. Клеопатра мовчки казиться, блукаючи взад і вперед. Фтататіта повертається з Потінієм, який зупиняється коло порога.
Фтататіта (коло дверей). Потіній просить, щоб вухо цар...
Клеопатра. Так, так, досить. Нехай увійде. (Вона сідає на своє місце. Всі сідають, крім Потінія, який проходить на середину зали. Фтататіта займає своє попереднє місце). Ну, Потінію, які останні новини від твоїх повстанців-друзів?
Потіній (погордливо). Я не друг повстання, а бранець не одержує звісток.
Клеопатра. Ти не більше бранець, ніж я, ніж Цезар. Протягом останніх шести місяців ми обложені в цьому палаці моїми підданцями. Тобі дозволено ходити по березі серед війська. Чи можу я сама або Цезар ходити далі?
Потіній. Ти ще дитина, Клеопатро, і не розумієш цих справ.
Жінки сміються. Клеопатра дивиться на нього таємничо.
Чарміяна. Я бачу, ти не знаєш останніх новин, Потінію.
Потіній. Яких це?
Чарміяна. Що Клеопатра більше не дитина. Сказати тобі, як можна стати набагато старшим і набагато, набагато мудрішим за один день?
Потіній. Я волів би стати мудрішим без того, щоб стати старшим.
Чарміяна. Ну, тоді йди на вершину маяка і звели кому-небудь узяти тебе за волосся й скинути в море. (Жінки сміються).
Клеопатра. Вона має рацію, Потінію, вода виполоще з тебе твою зарозумілість! (Жінки сміються. Клеопатра нетерпляче встає). Вийдіть, усі ви! Я говоритиму віч-навіч із Потінієм. Фтататіто, повиганяй їх. (Вони зі сміхом вибігають. Фтататіта зачиняє за ними двері). Чого ж ти ждеш?
Фтататіта. Не годиться, щоб цариця залишалася сама з...
Клеопатра (перебиваючи її). Фтататіто, мені слід принести тебе в жертву богам твоїх предків, щоб навчити тебе, що цариця Єгипту я, а не ти.
Фтататіта (з обуренням). Ти така ж, як і всі інші. Ти хочеш бути тим, що оці римляни називають «новою жінкою». (Вона виходить, грюкнувши дверима).
Клеопатра (звнову сідаючи). Отже, Потінію, нащо ти підкупив Фтататіту, щоб вона привела тебе сюди?
Потіній (серйозно вивчаючи її). Клеопатро, те, що вони сказали мені, — правда. Ти змінилась.
Клеопатра. Поговори з Цезарем щодня протягом шести місяців — і ти перемінишся.
Потіній. Всі гомонять, що ти захопилася оцим дідом.
Клеопатра. Захопилася? Що це значить? Бути шаленою, так? О, ні. Якби тільки я була шаленою.
Потіній. Ти б хотіла бути шаленою? Чому?
Клеопатра. Коли б я була шаленою, то робила, що хотіла, за винятком тих випадків, коли Фтататіта мене била; і навіть тоді я обдурювала її й нишком робила посвоєму. Тепер, коли Цезар зробив мене мудрою, даремно хотіти чи не хотіти: я роблю те, що повинна робити, і немає часу думати про себе. Це не є щастя, але це — величність. Коли б Цезар поїхав, мені здається — я змогла б управляти єгиптянами, бо тим, чим є Цезар для мене, тим є я для всіх оцих дурнів навколо мене.
Потіній (жорстко дивлячись на неї). Клеопатро, це, може, славолюбство юности.
Клеопатра. Ні, ні! Не в тому річ, що я така розумна, а в тому, що інші такі дурні.
Потіній (задумливо). Щира правда, в цьому й весь секрет.
Клеопатра. Добре, а тепер скажи мені те, що ти прийшов сказати.
Потіній (у замішанні). Я? Нічого.
Клеопатра. Нічого?
Потіній. Тобто — лише просити, щоб мені повернули волю. От і все.
Клеопатра. Ради цього ти схилив би коліно перед Цезарем. Ні, Потінію, ти прийшов з якимось планом, який залежав од того, що Клеопатра — ще маленьке кошеня. Тепер, коли Клеопатра — цариця, план загинув.
Потіній. (покірно схиляючи голову). Це так!
Клеопатра (радіючи). Ага!
Потіній (підводячи очі й пильно дивлячись на неї). Клеопатра справді цариця, вже не полонянка й не рабиня Цезарева?
Клеопатра. Потінію, всі ми — раби Цезареві, всі ми в цій єгипетській землі,— чи хочемо цього, чи ні; а та, що досить мудра, щоб це зрозуміти, царюватиме, коли Цезар поїде.