Казки Сельви
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-15-1
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Сельви». Краткое содержание книги:
Орасіо Кіроґа творив у різних жанрах — дебютувавши як поет, згодом він став автором двох романів, повісті, збірника п’єс. Однак для читачів Кіроґа — передусім неперевершений майстер оповідання. Зворушливим та оригінальним залишається він і тоді, коли звертається до такого жанру як казки та оповідання про тварин.
Ще в 1903 році Орасіо Кіроґа як фотограф узяв участь в археологічній експедиції в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом, зачарований первозданною природою тих місць, залишив Буенос-Айрес і на довгі десять років оселився у сельві — саме так іспанською та португальською мовами звуть буйні тропічні ліси Південної Америки. Досвід життя серед дикої природи прислужився письменникові у створенні збірника оповідань «Дикун» (1920), а також книжок «Казки сельви» (1918) та «Пригоди Анаконди» (1921).
Дві останні, перекладені українською, ввійшли до цього видання і, на думку видавництва, зацікавлять широке коло читачів — і зовсім юних, і дорослих.
Наступного дня головною турботою Списоголової Змії стала небезпека, на яку наражався весь її рід через появу Людини. З давніх-давен Людина та Руйнування зробилися тотожними поняттями для тваринного світу. Зокрема для змій катастрофу уособлювали два жахіття: ніж-мачете, що шматував нутрощі пралісу, та вогонь, який миттю знищував усю рослинність, а заразом і зміїні кубла.
Відтак слід було негайно запобігти цьому. Списоголовій змії довелося чекати, поки знову споночіє, перш ніж почати діяти. Вона швидко розшукала двох подруг, котрі поширили тривожну звістку. Сама ж обповзла дюжину місць, де роїлися змії, тож о другій годині ночі вдалося скликати Збори, хоча й не в повному складі, але з такою кількістю присутніх, якої вистачало для ухвалення рішення про подальші дії.
Біля підніжжя п’ятиметрового стрімчака на узліссі, схована заростями папороті причаїлася печера. Тут здавна жила Каскавела — старезна Гримуча Змія, котра мала каптур, а на хвості аж тридцять дві торохтілки. Була вона лише в якихось сто сорок сантиметрів завдовжки, зате товста, як пляшка з-під рому. Чудова особина з жовтими ромбами на сильному пружному тілі, здатна сім годин поспіль чатувати на ворога, щоб уп’ястися в нього гострими порожнистими зубами — якщо й не найбільшими серед отруйних змій, зате найкраще влаштованими.
Отже саме там — з огляду на страшну загрозу та під головуванням Гримучої Змії — розпочалися Зміїні Збори. Крім Списоголової Змії та Каскавели, в них брали участь інші змії: загальна улюблениця, Маленька Уруту з яскравими червоними смужками вздовж тіла та загостреною голівкою; недбало розпростерта красуня, начеб виставила напоказ білі та брунатні цятки на тілі кольору лососини — Плямиста Жарарака на прізвисько Нойвід, бо так звали природознавця, котрий її відкрив.
Була там і дужа й зухвала Змія-Носоріг — на півдні її ще звуть Хрестовою Гадюкою — яка могла посперечатися з Нойвід красою візерунку; а ще Кайсана, на прізвисько Спесивиця — самé це ім’я завдавало страху; і нарешті в глибині печери причаїлася Золота Уруту або ж Яраракусу, чиє чорне оксамитове тіло в сто шістдесят сантиметрів завдовжки прикрашають золоті кільця.
Треба сказати, що змії знаменитого роду Лахесіс, або Уруту, до якого належали всі учасниці Зборів, окрім Списоголової Змії, здавна суперничають між собою в красі та забарвленні візерунку. Бо й справді, небагатьох створінь природа обдарувала так щедро.
За зміїними законами ніхто з малопоширених та незначущих різновидів не може головувати на Зборах. Відтак Золота Уруту — чудовий, створений для вбивства екземпляр, який проте зустрічається вкрай рідко — не претендувала на таку честь й свідомо поступилася нею слабшій за себе Гримучій Змії, поріддя якої однак розплодилося по всіх усюдах.
Отже більшість учасниць Зборів були присутні, й Каскавела відкрила засідання.
— Подруги! — мовила вона. — Завдяки Списоголовій Змії ми дізналися про згубну появу Людини. Сподіваюсь, я висловлю спільне бажання, якщо скажу, що всі ми прагнемо убезпечити нашу Державу від ворожої навали. Для цього маємо лише один засіб, оскільки досвід свідчить, що територіальні поступки не залагоджують справи. Відтак єдиним способом — і ви це чудово знаєте — є безжальна війна проти Людини, війна, що розпочнеться вже цієї ночі і в якій кожна з нас повинна проявити всі свої чесноти. За цих обставин я рада повідомити вам, що відкидаю назву, яку дала мені Людина: віднині я не Гримуча Змія, а така ж Уруту, як ви. Як усі Уруту, наділені чорним каптуром Смерті. Ми з вами — носійки Смерті, подруги! А тепер нехай котрась із вас запропонує план битви.
Всім відомо, принаймні в Зміїній Державі, що довжина зубів Гримучої Змії прямо протилежна її короткому розуму. Каскавела це також знає, тож їй вистачає такту припнути язика та на правах старої королеви поступитися місцем, коли йдеться про розробку якогось плану.
— Я згодна з Гримучою Змією, — ворухнулася Хрестова Гадюка, — і вважаю, що перш, ніж діяти, треба виробити якийсь план. Шкода тільки, що на Зборах немає нашої рідні — неотруйних змій.
Запала тривала мовчанка. Така постановка питання вочевидь не сподобалася присутнім. А Хрестова Гадюка, ледь помітно посміхнувшись, правила своєї:
— Мені таке говорити прикро. Але я повинна нагадати вам от про що: всі ми, разом узяті, не подолаємо одного удава. Це все, що я хотіла сказати.
— Якщо йдеться про їхню опірність отруті, — ліниво озвалася з глибини печери Золота Уруту, — то, гадаю, я могла б розвіяти сумніви...
— Не в отруті справа, — зневажливо мовила Хрестова Гадюка. — Мені її теж не бракує... — вона скоса зиркнула на Яраракусу. — Йдеться про їхню силу, спритність, поривність. Ніхто не заперечуватиме цих чудових бійцівських властивостей наших родичів. Наголошую, що в битві, яку ми наміряємося розпочати, неотруйні змії дуже б придалися, ба навіть більше: вони вкрай необхідні.