Казки Сельви
- Автор: Кирога Орасио
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-15-1
- Переводчик: Сергей Юхимович Борщевский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Казки Сельви». Краткое содержание книги:
Орасіо Кіроґа творив у різних жанрах — дебютувавши як поет, згодом він став автором двох романів, повісті, збірника п’єс. Однак для читачів Кіроґа — передусім неперевершений майстер оповідання. Зворушливим та оригінальним залишається він і тоді, коли звертається до такого жанру як казки та оповідання про тварин.
Ще в 1903 році Орасіо Кіроґа як фотограф узяв участь в археологічній експедиції в аргентинській провінції Місьйонес. Згодом, зачарований первозданною природою тих місць, залишив Буенос-Айрес і на довгі десять років оселився у сельві — саме так іспанською та португальською мовами звуть буйні тропічні ліси Південної Америки. Досвід життя серед дикої природи прислужився письменникові у створенні збірника оповідань «Дикун» (1920), а також книжок «Казки сельви» (1918) та «Пригоди Анаконди» (1921).
Дві останні, перекладені українською, ввійшли до цього видання і, на думку видавництва, зацікавлять широке коло читачів — і зовсім юних, і дорослих.
Однак пропозиція не припала до смаку.
— Навіщо нам ці вужі? — вигукнула Спесивиця. — Вони жалюгідні.
— У них риб’ячі очі, — пихато докинула Маленька Уруту.
— Мене від них нудить! — в словах Списоголової Змії вчувалася зневага.
— Гадаю, вони викликають у тебе інше відчуття... — Хрестова Гадюка вороже зиркнула на неї.
— У мене? — звівшись трохи вгору, прошипіла Списоголова Змія. — Попереджаю, ти погано чиниш, захищаючи перед нами цю метушливу хробачню!
— Якби тебе почули Курячі Змії — Мисливиці ... — глузливо прошепотіла Хрестова Гадюка.
Зачувши ці слова, Збори сполошилися.
— Навіщо таке казати! — загомоніли всі. — Вони всього лише вужі!
— Курячі Змії самі називають себе Мисливицями, — сухо відказала Хрестова Гадюка. — До того ж ми на Зборах.
З давніх-давен усім зміям відомо запекле суперництво Списоголової Змії, котра водиться на далекій півночі, та Хрестової Гадюки, жительки Півдня. Загальна думка така, що причиною цього суперництва є жіночі ревнощі.
— Ну, годі вам! — урвала їх Каскавела. — Нехай Хрестова Гадюка пояснить, навіщо потрібна допомога вужів, котрі не є уособленням Смерті, як ми.
— А ось навіщо, — голос Хрестової Гадюки лунав уже спокійно. — Ми повинні знати, що робить у Будинку Людина, а для цього треба дістатися туди, до самісінького дому. Це непроста справа, бо якщо на прапорі нашого роду накреслено «Смерть», то й на прапорі Людини також накреслено «Смерть», і притому вона незрівнянно швидша за нашу. Вужі набагато спритніші за нас. Будь-хто може податися туди й переконатися в цьому. Та чи повернеться? Тут ніхто не перевершить Водяну Кобру. Вона щодня здійснює такі вивідки й, лежачи на даху, могла б усе бачити та чути, а тоді повернутися й сповістити нас перш, ніж благословиться на світ.
Пропозиція здавалася такою слушною, що цього разу всі учасниці зборів, хоча й неохоче, все ж пристали на неї.
— Хто піде до неї? — почулося звідусіль.
Хрестова Гадюка сповзла зі стовбура.
— Я! — озвалася вона. — Я миттю.
— Авжеж! — прошипіла навздогін їй Списоголова Змія. — Ти ж її заступниця, тож швидко її знайдеш.
Хрестова Гадюка встигла озирнутися й визивно показати їй язика.
3.
Хрестова Гадюка знайшла Водяну Кобру, коли та саме лізла на дерево.
— Гей, Водяна Кобро! — стиха прошипіла вона.
Водяна Кобра почула своє ім’я, однак обачливо вирішила зачекати, коли її покличуть удруге.
— Гей, Водяна Кобро! — повторила Хрестова Гадюка цього разу голосніше.
— Хто мене гукає?
— Це я, Хрестова Гадюка.
— А, це ти, кузино!.. Чого тобі треба, дорогенька?
— Годі жартувати, Водяна Кобро... Тобі відомо, що відбувається в Будинку?
— Так, там з’явилася Людина... Ну, то й що?
— А ти знаєш, що ми скликали Збори?
— Ні, цього я не знала! — відповіла Водяна Кобра і так впевнено сковзнула з дерева вниз головою, начеб повзла по землі. — Мабуть, справа поважна... А що сталося?
— Наразі нічого; але ми саме тому й скликали Збори, щоб нічого не сталося. Коротко кажучи, ми дізналися, що в Будинку з’явилося кілька людей, і вони збираються залишитися там остаточно. Для нас це рівнозначно Смерті.
— Ти ба, а я гадала, буцімто ви самі — носійки Смерті... Ви ж весь час це торочите! — глузливо озвалася Водяна Кобра.
— Облишмо балачки! Ми потребуємо твоєї допомоги, Водяна Кобро.
— З якого такого дива? Мене це не обходить!
— Хтозна. На жаль, ти дуже схожа на нас, отруйних змій. Тож боронячи наші інтереси, ти обстоюватимеш власні.
— Авжеж! — відповіла Водяна Кобра, добре зваживши згубність такої схожості.
— Отже ми можемо розраховувати на тебе?
— Що я повинна зробити?
— Небагато. Податися до Будинку та підгледіти й підслухати, що там відбувається.
— Це простіше простого! — недбало кинула Водяна Кобра, почухавши голову об стовбур. — Але заковика в тому, що тут, нагорі, на мене, поза всяким сумнівом, чекає добра вечеря... Я маю на увазі Бронзову Пенелопу[9], яка позавчора надумала намостити в кроні цього дерева гніздо...
— Може, дорогою ти знайдеш якусь поживу, — лагідно мовила Хрестова Гадюка.
9
Бронзова Пенелопа — південноамериканський птах з роду куроподібних.