![Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/4/4/4/3/tiei-vognyanoi-nochi-chornobilska-spovid-calibre-4-14-0-download.jpg)
Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]
- Автор: Вірина Лідія
- Год: 1988
- Язык: английский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Тієї вогняної ночі: Чорнобильська сповідь [calibre 4.14.0]». Краткое содержание книги:
Ось і прийшов день вирішальної розмови. Сімейна рада.
Посідали батьки з сином за стіл в найбільшій кімнаті, яка
править водночас і за вітальню, і за дитячу.
— Куди підеш, Володю?
— До льотного училища.
До військового? Такого найменше чекали. Проте мати відчула: син вирішив. Виявляється, їхня мрія була дуже далека від його
мрій. Володикові вони не заважатимуть. Ні, нізащо. В усьому
допоможуть. Але звідки у нього такі плани?
Володя обрав училище, де колись вчився дядько Грицько.
Поїхав з кількома товаришами. І єдиний повернувся ні з чим.
Медична комісія винесла присуд: «До служби в авіації
нездатний».
Серце охололо у Наталі Іванівни, коли син зайшов до хати.
Такий нещасний мав вигляд. Винною відчувала себе. Виходить, не
догледіла-таки за дитиною. Повернулися до Чорнобиля документи, прочитала підставу рішення: «Асиметрія обличчя». За свою
чималу медичну практику не зустрічала такого діагнозу. Втім, що тепер удієш?
— Що будемо робити, Володику?
Володя показує готову заяву. До пожежно-технічного, в
Черкаси.
На нього вже чекала нова медична комісія, в Києві. На неї
разом з сином поїхали батьки. Володя вийшов з кабінету сумний:
— Мабуть, і тут провалився.
Наталя Іванівна — в двері, до лікарів. Знову «асиметрія
обличчя»?!
Люди в білих халатах поверх військової форми терпляче
пояснили:
— Трохи покривлена носова перегородка. Може утруднювати
дихання. Серйозний дефект для пожежного.
Один з військових уже простягнув руку з олівцем до бланка.
— Не пишіть! Не пишіть! Дозвольте приїхати знову!
Члени комісії перезирнулися. Дозволили. Наступного
дня старенький хірург-ларинголог оперував у Чорнобилі Володю.
Через два дні комісія оглянула хлопця. Висновок: «Здоровий».
І знову лежить шлях на Київ — на конкурсні іспити.
— Володю, і я поїду з тобою,— обережно запропонував Павло
Панасович.
— Ні, тату. Не треба. Я сам.
Склав іспити — і зразу ж до Черкас, за остаточним рішенням.
Мчить звідти в Чорнобиль телеграма: «Зарахований». І от
прибуває офіційне запрошення батькам від командування на
прийняття присяги.
Поїхали всі: мати, батько, Вітя. Четвертим фотоапарат, їхня
маленька «Смена». Досхочу фотографували місто, дуже красиве у
вересневому вбранні, головний корпус училища, схожий на
корабель: видовжений, білий, з стрімкими сходами. А найбільше
— Володю в курсантській формі,
Вітя поспішав її роздивитись, доторкнутися до блискучих
гудзиків, до кашкета. Мати поспішала пригощати сина смачним, домашнім. Зітхала: такий він незвичний, острижений...
А на Пагорбі Слави в мить присяги мати, батько, Вітя Володею
від душі пишалися. Стоїть мов струночка, і голос дзвенить наче
струна:
— Приймаю присягу і урочисто заприсягаюся! ...Не щадити
своїх сил, в разі необхідності — свого життя!
Потім ще ходили Черкасами. Купили кавуна. Кавун виблискував, немов теж радісно усміхався. Шкода було різати. Кавуна —
сфотографували...
Чудово вийшли всі тридцять шість кадрів.
Віра Романівна довго передивлялася фотографії. Потім
сказала:
Люди добрі! Може, Володя знайшов-таки свою дорогу? Ви
подивіться, який же він на цих знімках щасливий!
Він — щасливий?
Чи підхоплений виром нових вражень, розбурханий новизною
обстановки, незвичністю вимог?..
Підйом о шостій. Фіззарядка тридцять хвилин, і така, що
сьомий піт зійде. Заправлення ліжок, особистий туалет, на це —
двадцять хвилин. Ще двадцять п’ять — прибирання приміщень. Час
розписаний точно, тож знайти ритм — справжнє мистецтво.
Процедура, яка зветься ранковим оглядом зовнішнього вигляду,
— найкоротша, займає десять хвилин. Зате напруження від неї
попервах не зникає добру годину. Вздовж коридора дві шереги
курсантів. Командир окине поглядом усіх, придивиться до
кожного. Почуваєшся, мов тебе просвічують наскрізь. Чи свіжий
підкомірчик і наскільки акуратно підшитий? Як випрасувано
форму? Чоботи належить начистити ваксою; тому, хто нашвидкуруч
орудував сухою щіткою,— біда.
А ще маєш показувати, де в тебе гребінець і носовичок, в
якому стані підошви твоїх чобіт. Отак. Щоранку будь готовий
відзвітуватися за все — від підкомірчика до підошов.
Згодом це стане буденністю. Але не скоро. Всюди ходити шиком
теж непросто призвичаїтися. Взагалі на кожнім кроці долати
свої звички та бажання — річ болісна. І треба цього не
виказати.
Його воля вже пройшла випробування на мандатній комісії.
Абітурієнти порозвідували: відбиратимуть кожного четвертого.