Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Таким чином, П. Болбочан, не порушуючи наказу Головного отамана, розпочав часткову мобілізацію насамперед офіцерських кадрів, що перебували в резерві.
Полковник П. Болбочан і лідери Директорії УНР
Полковник П. Болбочан, як кадровий військовий, беззастережно виконував розпорядження Головного отамана С. Петлюри, однак його політична позиція явно не подобалася багатьом тогочасним лідерам УНР. В. Винниченко, як голова Директорії (листопад 1918 р. — лютий 1919 р.), негативно оцінив дії П. Болбочана щодо рад, які в ході антигетьманського перевороту відверто демонстрували свою прихильність до радянської влади в Росії та фактично вели підривну діяльність проти України.
Причини гострої критики П. Болбочана з боку В. Винниченка цілком очевидні. Як відомо, під час переговорів у Києві між делегаціями Української Держави та радянської Росії за часів Гетьманату В. Винниченко нелегально зустрічався з X. Раковським та Д. Мануїльським і в обмін на обіцянки з боку Росії підтримати антигетьманське повстання обіцяв легалізувати діяльність комуністичної партії в Україні та запровадити «робітниче-селянську» владу 136. На противагу хитким політичним уподобанням голови Директорії П. Болбочан чесно й послідовно відстоював державність України в боях як проти білогвардійців, так і проти Червоної армії й жодного разу не міняв своєї позиції.
У своїй праці «Відродження нації» В. Винниченко, відзначаючи участь П. Болбочана в антигетьманському повстанні на чолі великого військового з’єднання, водночас закидає йому, що одразу після перемоги Директорії П. Болбочан як «виразний і свідомий український реакціонер» одразу «підірвав і навіть убив на всьому Лівобережжю авторитет і вплив Директорії» і «поводився там, як найлютіший противник і ворог її». В. Винниченко підкреслює, що П. Болбочан «наставляв скрізь таку адміністрацію, яка нічим майже не відрізнялась від гетьманської (а часто на місцях і самих гетьманців)» 137.
Натомість отамани армії Директорії (О. Волох, Зелений (Д. Терпило), О. Данченко та ін.), що переходили на бік більшовиків і брали участь у боях з військовими частинами УНР і тим самим завдали чималої школи Україні, знаходили підтримку з боку голови Директорії 138.
В. Винниченко оцінював П. Болбочана не як військового діяча, що захищав українську державність, а виходячи насамперед зі своїх особистих політичних уподобань. Він гостро критикує полковника за розгін у Харкові «робітничого з’їзду», який мав продемонструвати «солідарність» робітників України з більшовицькою Росією, за розгін на Полтавщині з’їзду ліворадикальної Селянської спілки, яка стояла на пробільшовицьких позиціях. Дотримуючись так званого антимілітарного курсу, послідовно протидіючи створенню регулярної армії, В. Винниченко взагалі не визнавав визначної ролі П. Болбочана в антигетьманському повстанні, у війні проти більшовиків, не зважав на його високий військовий професіоналізм та авторитет серед старшин. Не помічаючи тверду патріотичну позицію П. Болбочана, В. Винниченко навішував йому ярлик реакціонера, насамперед — за його негативне ставлення до соціалістичних експериментів українських лідерів та їхньої руйнівної нездатності твердо визначитися з політичним майбутнім України. Уже в часи еміграції В. Винниченко закидав С. Петлюрі, що той «знаючи, яку страшенну шкоду зробив цей «отаман» для української революції й державності» не покарав його вчасно. На думку В. Винниченка, П. Болбочан був розстріляний тільки тоді, коли він нібито вчинив замах на владу Головного отамана 139.