Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Винниченко фактично запропонував Скоропадському політичний союз. Його умови: УНС, за яким реально стояло декілька десятків політичних авантюристів, готовий заплющити очі на «нелегітимність» режиму.
Стахів кваліфікував цей документ як «останню платформу угоди і компромісу» між УНС та Скоропадським. Посилаючись на Шаповала, дослідник зауважив: Винниченко «аж до останніх днів перед самим рішенням про переводження повстання в практиці ще вагався, чи взагалі реально йти до повстання, чи пробувати нових способів компромісу з гетьманом...».
За декілька днів до 14 листопада Винниченко «висловлював пропозицію, щоб погодитися з гетьманом за таку політичну ціну: гетьман покличе до влади чисто український кабінет, який зобов’яжеться, що після проведення загальних виборів в Україні українська демократія підтримає його кандидатуру на президента держави»[328]. «Одним словом, — підсумував Шаповал, — Український Національний Союз став трансформатором революційної енергії в Україні, а роль машиністів узяли на себе Винниченко і я»[329].
Мемуаристи та дослідники про роль і місце «трансформатора»
та його «машиністів» в історії
Оцінки постійно змінювалися. В залежності від персони, яка їх давала, обставин часу та місця, в яких такі оцінки формулювалися. Критерій простий: чим більш «національно свідомим» був оцінювач, тим більш пихато він висловлювався. Наведу найбільш яскраві приклади.
Перший. «Український Національний Союз як авторитетне представництво організованої української демократії і як єдиний речник політичної волі України мав повне конституційне право й обов’язок рішати справи, що були необхідні для рятування суверенности Української Держави в часі, коли не можна було скликати Конституанти України»[330].
Приклад другий. «Український Національний Союз шукав компромісу й угоди з режимом, сальвуючи тільки суверенність Української Держави та суверенність народу в ній». Такий підхід фактично визнавав і вузьконаціональний характер УНС, і те, що Союз не був представником волі всього «українства», а лише «виразником волі політично-організованого українського громадянства»[331], та й то не всього, а лише його націонал-соціалістичного крила. «Серед Національного Союзу були справжні більшовики-українці, і від них першим був український письменник, талановитий та запального темпераменту агітатор В. К. Винниченко. С. В. Петлюра, хоча і не був більшовиком, але робота його агентів по підготовці повстання проти германської влади була рівносильна віддачі України во владу більшовиків, що і підтвердили блискуче події найближчих місяців»[332].
На відверто сегрегаційний характер діяльності Союзу звертали увагу й інші дослідники. В конкретних обставинах місця і часу, вказував один із них, гасло чергової «соціяльної революції», яке висувалося лідерами УНС, практично «означало повну українізацію». Шаповал визначив її так: «Українізація це значить: українська держава, українська в ній влада, українська земля належить українцям, український хліб, сало, залізо, нафта, вугілля, цукор, ріки й моря — все, що є на українській землі, належить українцям і їх владі»[333].
Принагідно нагадаймо: за декілька місяців після оголошення Винниченкових вимог, а саме 5 січня 1919 р. було засновано Німецьку робітничу партію. 24 лютого 1920 р. її перейменували у Німецьку націонал-соціалістичну робітничу партію. Того ж дня її лідер оголосив програму партії, перші два пункти якої були сформульовані так:
— «ми вимагаємо об’єднання всіх німців на підставі права самовизначення народів у Велику Німеччину»,
— «ми вимагаємо рівноправності для німецького народу, нарівні з іншими націями...».
Наголошуємо: майбутній керівник Німеччини, якого вважають одним із найбільших злочинців свого часу, політик, який поставив догори дриґом весь світ, вимагав лише рівних прав для свого народу. Володимир Винниченко, натомість, вимагав вищих прав для найбільш злиденної частини неіснуючого ще «українського» народу — за рахунок більш заможних співгромадян, насамперед — інших національностей.
Отже, попри всі високі національні, патріотичні почуття, доводиться погодитися з такими висновками Олени Бойко: