Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
«Революційний комітет повстання». Версія 4
Четверта версія належить історикові та юристу Матвієві Стахіву. «Власне ідею скликання Установчих Зборів України і фундування УНСоюзу, як тимчасового громадсько-репрезентативного органу, — писав він, — висунено пляново організаторами повстання (майбутнього. — Д. Я.) для того, щоби не скликувати знову Української Центральної Ради. ... Організаторам, — доводив дослідник, — зокрема Винниченкові і Шаповалові, йшлося про те, щоб усунути від політичного впливу не тільки самого голову УЦРади М. Грушевського, але й цілий гурт діячів, що його очолював Грушевський <...>, який у самім УНСоюзі в часі гетьманщини не брав участи та не підтримував ідеї повстання в тій формі, яку створила Директорія. Таку саму позицію, — додає Стахів, — займали всі діячі Української партії соціялістів-федералістів...»[302]
Народження Українського Національного Союзу.
Версія Шаповала
Політики, які з різних міркувань відмовилися увійти до складу УНДС, вирішили утворити Український Національний Союз. Установче зібрання відбулося в редакції «Самостійника»[303] на вул. Мала Підвальна[304].
Почалося, як водиться, з непорозумінь. Присутні представники УСДРП Садовський і Мартос «трошки постояли мовчки і пішли собі з усмішкою превосходства і жалю до зібрання». Ті, хто залишився, вирішили створити «всеукраїнський центр». Мабуть, саме тоді й ухвалені були «Політичні засади Українського Національного Союзу»:
«§ 1. Мета Союза: а) утворення міцної самостійної української держави; б) боротьба за законну владу на Україні, відповідальну перед парляментом;
в) боротьба за демократичний виборчий закон в усі установи (по 5-ти член. формулі);
г) оборона прав українського народу і Української держави в міжнародній сфері».
Задля реалізації цих завдань УНС вирішив, що саме він «організує українську громадсько-політичну волю і <...> вживає всіх відповідних заходів для її виявлення і реалізації, як в межах України, так і поза її межами».
Очолити цю діяльність всесвітньо-історичного значення повинна була Рада Союзу, керівництво якою, в свою чергу, покладалося на президію. До останньої мали увійти по одному представникові від кожної політичної партії і по два представники «від усіх інших організацій, які входять в склад Союза»[305].
Шаповал докладно зупинився на питанні про наявність течій всередині новоствореного Союзу. Перша (УПСФ) обстоювала «тактику переговорів і переговорів аж до того, що німці переконаються, що гетьманський уряд треба змінити на національно-буржуазно-ліберальний». Селоспілка та УПСР «вели внутрішню політику організації сил, що коли прийде якийсь слушний час, то фактична сила в Національному Союзі буде в інших руках»[306].
За Шаповалом, Винниченко замінив поміркованого політика, колишнього заступника голови УЦР Андрія Ніковського на посаді голови Союзу 18 вересня. Він був усунутий, оскільки на засіданнях УНС «почали висувати соціалістичні питання». Винниченко та його прихильники утворили декілька комісій: військову (голова — письменник Винниченко), закордонних справ (лісник Шаповал), а також земельну, культурно-просвітню, церковну, економічно-фінансову та інші, чим нібито «було забезпечено цільність складу, добірність і конспіративність її праці та намірів».
Звернімо увагу і на вузьконаціональний характер Союзу як «суцільно чисту національну репрезентацію без чужих елементів»[307] — росіяни, поляки та євреї до складу УНС не входили, оскільки не допускалися в принципі.
Сучасники вважали за потрібне наголосити й на такій важливій особливості діяльності УНС, як «повна конспіративність». Навіть члени центральних комітетів політичних партій не завжди знали, що обговорювалося і які рішення ухвалювалися. І коли Національний Союз «обрав Директорію і проголосив повстання, це з’явилося для багатьох несподіванкою»[308].