Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
— звільнити французьких дипломатів і військових, заарештованих свого часу німцями[313].
Врешті-решт Білецькому, — підсумовує Солуха, — не вдалося продати повстання Антанті. То не їхнє повстання, вони ним не розпоряджалися»[314].
Очевидно, що талановиті українські дипломати школи Винниченка—Шаповала були здивовані, з одного боку, визнанням Антантою незалежності України, а з другого — вимогою «фактичної окупації» країни Добровольчою армією. Наступний раунд переговорів мав очолити Григорій Сидоренко.
Він прибув до Ясс уже після початку антигетьманського повстання, — пригадував Шаповал, — «доставивши наші остаточні умови і список кабінету».
УНС шукає підтримки у переможених в Першій світовій
Вступивши в переговори з представниками Антанти, українські талейрани одночасно вступили в контакт з німецькими представниками.
У Києві їм рішуче відмовили, мовляв, вважають поїздку представників УНСоюзу до Німеччини «рішуче невчасною», тому «нізащо» до Берліна її не пропустять. Однак позиція німців зупинила українців ненадовго.
У листопаді, у переддень повстання, вони уповноважили «в загальній формі» начальника консульського відділу МЗС Миколу Шаповала та такого собі журналіста Петра Бензю (1883 р. — після 1928 р.) вступити у зносини з новим міністром закордонних справ Німеччини. Пан міністр прийняв українців «дуже прихильно і заявив категорично, що він негайно дає німецькій обер-команді приказ на Україні не втручатись в боротьбу нашу з гетьманом і триматися строгого нейтралітету»[315].
УНС шукає підтримки у більшовиків
Можна сказати більше: вступивши в переговори з більшовиками, українські національні соціалісти не лише вчинили акт державної зради, а й активно формували передумови наступної невідворотньої поразки отих «національно-визвольних змагань».
У повній відповідності з доктринальними політичними установками УНС ініціативно вступив у прямі контакти і з більшовиками. Ініціатори цієї комбінації чудово розуміли, що «могли бути корисні большевикам лише в плані загальних антигетьманських сил»[316].
При цьому УНС вів ці переговори паралельно з переговорами про вступ своїх представників до уряду Лизогуба[317].
Переговори з представником більшовицької делегації Дмитром Мануїльським Винниченко вів особисто[318]. Зрозуміти таку комбінацію було складно навіть утаємниченим особам, навіть Шаповалові, який нібито зовнішніми справами в УНС опікувався. До слова, так само їм тоді, а нам сьогодні незрозуміло, чому головою військової комісії було обрано саме Винниченка, «який війська ненавидів... Все робилося якось навпаки»[319].
Переговори з більшовиками відбувалися, зокрема, в будинку заступника міністра фінансів Василя Мазуренка (1887—1937 рр.), який безпосередньо брав у них активну участь. Мета переговорів, за словами Шаповала, полягала в тому, щоби «добитися нейтралітету більшовиків у нашій війні проти німців». Більшовики йшли на взаємне визнання, запропонували 3 млн рублів за умов підписання «оборонного союзу проти Антанти... Через загальний принцип нашої політики... — нейтралітет за всяку ціну — такого договору писаного ми не хотіли заключати, лишились при чесному слові обох сторін не шкодити взаїмно. І не взявши від їх ніякої грошової допомоги», — стверджував Микита Юхимович. І тоді, і сьогодні ці твердження особливої довіри не викликали і не викликають[320].
Винниченко, в свою чергу, на пленарному засіданні Трудового Конгресу повідомив, що в ході цих переговорів було досягнуто угоди з 5 пунктів, які передбачали:
— визнання Радянською Росією самостійності, нейтралітету та демократичного устрою УНР,
— встановлення торгових відносин між двома державами,
— дозвіл на діяльність українських комуністів за умов, «що цій партії не вільно захоплювати владу збройною рукою»[321].
Про що Винниченко домовився з більшовиками?
Зміст угод детально проаналізував дослідник Петро Солуха. Висновки такі.
Перший: переговори вів одноособово Винниченко, нікого при цьому фактично не інформуючи.