Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Хто створив Директорію? Версія Шаповала
«В Україні тепер так тихо і спокійно, — писав у жовтні 1918 р. дружині начальник штабу групи армій «Київ» генерал Вільгельм Гренер, — що коли б не тінь невизначеності, яка долітає сюди з інших фронтів та з Берліна, то тут можна було б комфортно жити»[343].
Справами на той час переймалися цілком мирними. Наприклад, 22 жовтня, тобто менше ніж за місяць до початку повстання, у Кам’янці-Подільському відбувалися урочистості з нагоди відкриття тамтешнього українського університету, другого національного вишу, заснованого за режиму Скоропадського[344]. На урочистостях перебувала вся державна й політична верхівка, в тому числі й Шаповал. Свої враження він докладно описав у споминах, які мені пощастило виявити у фондах Слов’яно-Балтійського відділу Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Мемуарист залишив для нас й інші відомості, що дозволяють намалювати іншу картину подій, які незабаром, але укотре і безповоротно перевернули Україну догори ногами.
Після повернення до Києва, як пригадував М. Шаповал, дослівно «через декілька днів», тобто не раніше 25 жовтня[345], він рано-вранці вийшов у Чехівський провулок з будинку № 6, в якому мешкав. Тут сталася його випадкова зустріч з давнім колегою Андрієм Макаренком.
Хто такий Андрій Макаренко?
Один із персонажів, яких доля буквально винесла — нехай і на дуже короткий час — на авансцену нашої політичної історії в 1919—1920 рр. залишив по собі такі відомості.
Народився 1886 р. у Гадячі Полтавської губернії. Даних про освіту немає. 1917 р. — голова Всеукраїнської спілки залізничників. За часів Української Держави — директор департаменту Міністерства залізниць. Член Директорії УНР. Від 1920 р. — на еміграції. Помер у 1951 р. у м. Х’юстон (штат Техас, США)[346].
Хто створив Директорію? Версія Шаповала — продовження
На розі Чехівського провулка та вул. Столипінської (тепер О. Гончара. — Д. Я.) вони зупинилися.
Макаренко нарікав на «хижацтво» гетьманщини і розповідав про саботаж вивезення українського майна на Дон. Говорив Шаповалові, що Міністерство шляхів сполучення, в якому він, Макаренко, працював, організувало «окрему сторожу» на чолі з генералом Осецьким, помічниками якого були полковники Віктор Павленко (Лівобережна залога) та Самсон Хілобоченко (роки життя та смерті невідомі. — Д. Я.) (Правобережна залога), «обидва, — за словами Шаповала, — люди для України вірні».
Далі «випадкова» розмова набула такого характеру:
Андрій Макаренко:
— «організація сторожі полягає в тому, що тепер генерал Осецький зложив по всіх станціях штаби, управи, дібрав дещо службового штату»,
— «вже принято і козаків. Організовано з їх резервовий полк у Києві (залізничний полк). До полку приймаються лише свідомі українці»,
— проблема полягає в тому, що військове міністерство хоче перебрати їх «під свою руку».
М. Ш.: «Чи можете в певний час зупинити рух залізниці?»
А. М.: «Можу! Наша головна рада залізничників скаже, і буде зроблено».
М. Ш.: «Для мене було поки що досить. Думки миготіли і вихрували. Далі ми говорили про безнадійність і безцільність всяких пертрактацій з Скоропадським і з німцями, що українську справу можна зрушити з місця тільки боротьбою активною...
— А що якби повстання? — питаю.
А. М.: «Це єдине, що треба робити!»
М. Ш.: «Далі ми навперебій заговорили про озброєне повстання проти гетьмана і німців»[347].