Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
«Для розвитку організаційної праці генерала Осецького ми мали здобути кошти, — читаємо у спогадах Шаповала, — і остаточно сповістити політичний план, бо досі ми “ситуацію” ще не аналізували остаточно. Військовий план було ухвалено по проекту генерала Осецького: повстання починається на периферіях, близче до Галичини, а відтіль наступає на Київ. Взагалі вся акція далі від Києва, щоб його повільно охватувати концентричними кругами, йти вперед, організуючи політично і адміністративно тил. На сильний виступ в Києві не можна було опиратись, бо в Києві було 30 000 німців і велика гетьманська організація — Сердюцька дивізія і інші формування. Питання про гроші і політичний план відсунули на кілька день». Учасники наради також вирішили, що «Селянська Спілка» дасть «кількох людей, які поїдуть закладати “штаби” чи “трійки” в повітах».
Друге зібрання заколотників, за свідченням М. Шаповала, відбулася в кабінеті Осецького «на Золотоворотській площі». Цього разу хазяїн кабінету, а також полковник Павленко та Микола Шаповал обговорювали політичні аспекти повстання. «Треба признатися, — пригадував останній, — що з Винниченком ми його не обмірковували разом, бо й часу не було... Винниченко більш про технічні справи запитував, інформувався, а від обмірковування політичної будуччини ухилявся чи що».
«Я (тобто Микита Шаповал. — Д. Я.) виклав генералу Осецькому загальну мету так: відновлення Суверенної Української Народної соціалістичної Республіки з Установчими Зборами на чолі. Тимчасова влада належатиме якомусь органові з невеликого числа душ — Директорії чи щоб-то. Директорія організує правительство. Командування всіма військами має бути доручено одному чоловікові, очевидно тому, хто стоїть на чолі всієї військової підготовки повстання».
Обговорили Шаповал та Осецький й ідеологічну базу свого руху — «соціалізм». Відповідь царського гвардійського — в недавньому минулому — генерала, кавалера 7 бойових орденів та Золотої Георгієвської зброї «За хоробрість» одному з політичних лідерів українського селянства та радикальному націонал-соціалісту була такою: «...я йду на велику справу во ім’я самостійної та соціалістичної України. Во ім’я іншої України я не пішов би. Хоч я і бувший гвардійський генерал, але передовсім я українець і громадянин».
Підсумком згаданих нарад, а також окремої зустрічі організаторів повстання з Болбочаном, яка відбулася на квартирі Винниченка, стала констатація факту: «...наша військова організація склалась з Головного Штабу на чолі з генералом Осецьким, полковником В. Павленком, полковником Тютюнником, полковником Хилобоченком і війська: Головна Команда (генерал Осецький), Лівобережний командуючий — полковник Болбочан, Cічові стрільці — полковник Коновалець, Чорноморці — полковник Пелещук».
12—13 листопада. План повстання ухвалено
У вівторок, 12 листопада, «після обіду» в редакції «Нової Ради» (вул. Інститутська, 22, будинок не зберігся) відбулося чергове збіговисько за участі Макаренка, Петлюри та інших «тільки що відпущених з тюрми», провідників хліборобів-державників Шемета та Міхновського, соціалістів-федералістів Єфремова, Мацієвича, Ніковського, соціал-демократів Винниченка та Садовського, Швеця (ЦК «Селоспілки») та Шаповала, який «репрезентував» українських есерів.
Офіційного статусу «нарада» не мала і мати не могла з тієї простої причини, що всі її учасники не мали офіційних повноважень від своїх партій: «вони були, — як вказував Шаповал, — персонально запрошені Винниченком і мною».
Причина друга полягала в тому, що сам Шаповал лише «по деякому часі» визнав за можливе поінформувати партійних соратників з ЦК УПСР та ЦК «Селоспілки» про свою діяльність. Вони, за його словами, «постановили одноголосно приняти справу повстання».
Впадає в очі й те, що різні течії в УСДРП зреагували на повідомлення Шаповала про підготовку повстання по-різному. «Болото» висловилося проти; прихильники Винниченка, які творили більшість у ЦК, також виступили проти, бо не хотіли «йти на авантюру». Лише згодом, за словами Шаповала (але коли саме і хто персонально — невідомо), лідери УСДРП «змінили гнів на милість і постановили таки приєднатись до повстання»[355].