Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Великі чоловіки/жінки та недолугі ідіоти є утворами своїх часів. То чи маємо ми зробити висновок, що певний дух епохи, а не конкретні особистості визначав обриси історії, створюючи часом атмосферу, сприятливу до величі, а часом генеруючи культуру недолугости? Деякі історики вважають, що саме так, коли, наприклад, припускають, що справжньою причиною панування Заходу є те, що в чотирнадцятому сторіччі Китай згорнувся всередину й відвернувся від решти світу, тоді як західна культура розгорнулася назовні й рухала дослідників за океани доти, доки їх винесло на берег в Америках.
У восьмому розділі я витратив на цю ідею трохи часу й висловив думку, що вона не надто відповідає фактам. Культура — це не голос в нашій голові, що каже, що нам робити, а міський зал зібрань, де ми сперечаємося щодо різних можливостей. Кожна епоха дістає саме таке мислення, якого потребує, і визначають його категорії проблем, нав'язаних географією та суспільним розвитком.
Це могло б пояснити, чому історії східної та західної думки протягом останніх п'яти тисяч років в загальних рисах такі подібні. В обох осередках постання перших держав, близько 3500 року до н. е. на Заході та після 2000 року до н. е. на Сході, спричинило дискусії щодо природи та меж боговитого королювання. Коли держави в обох осередках стали організованішими, після 750 року до н. е. на Заході та 500 року до н. е. на Сході, ці дискусії породили першу хвилю осьового мислення, дебати щодо природи особистої святости та її стосунку до авторитету духівництва. Близько десь 200 року до н. е., із розпадом імперій Римської та Хань, ці питання своєю чергою спричинили осьове мислення другої хвилі й дискусію щодо того, яким чином зорганізовані церкви могли б врятувати вірного в хаотичному небезпечному світі. А коли суспільний розвиток відродився, близько 1000 року в Китаї та 1400 року в Італії, ще цікавішими стали питання відродження — як відійти від невтішного недавнього минулого та відродити втрачену мудрість осьового часу.
Гадаю, східне та західне мислення так довго розвивалися однаково, бо існував лише один шлях зростання суспільного розвитку. Аби проламати двадцятичотирибалову стелю, і східняки, і західняки мусили централізовувати свої держави, що неминуче мало привести інтелектуалів до осьового мислення першої хвилі. Занепад цих держав підштовхнув людей до осьового мислення другої хвилі, а їхнє відновлювання майже неминуче приводило до ренесансів. Кожна велика зміна генерувала мислення, якого потребувала епоха.
Але як щодо великої розбіжности близько 1600 року, коли західноєвропейці рушили до природничого мислення, тоді як східняки (а також західняки, що мешкали поза осередком на берегах Атлантики) ні? Чи справді цей епохальний зсув у мисленні відбиває глибокі культурні відмінності між східняками та західняками, а не просто те, що епоха дістає мислення, якого потребує?
Деякі (західні) соціологи вважають, що так. Коли психологи прив'язують людей до апаратів магнеторезонансного формування образів і просять розв'язувати задачі, вони зазначають, що передні та тім'яні ділянки мізків західняків освітлюються більше (тобто інтенсивніше працюють, аби підтримувати увагу), якщо питання вимагає помістити інформацію в ширший контекст, ніж коли треба виокремити факти з тла й розглядати їх незалежно. У східняків все відбувається навпаки.
Що означає ця відмінність? Виокремлювання фактів та розгляд їх незалежно від контексту є критеріями сучасної науки (як в улюбленому застереженні "за однакових інших умов..."). Згідно з однією теорією, відмінність функціювання мозку може означати, що західняки просто логічніші за східняків та більш схильні до науки.
А, може, й не так. Експерименти свідчать не про те, що східняки не можуть виокремити факти з тла чи що західняки не можуть розглядати речі в перспективі, а лише що обидві групи менш звичні до такого способу думання й мають інтенсивніше працювати, аби з ним впоратися. Обидві групи здатні виконувати завдання обох типів і постійно це роблять.
У кожну епоху і в кожній землі є раціоналісти та містики, люди, що абстрагуються від деталей, та ті, що тішаться складнощами, і навіть небагато таких, що роблять все одразу. Відмінні лише виклики, що стоять перед ними. Коли європейці близько 1600 року почали створювати атлантичну економіку, вони створили також нові проблеми для себе, а механічні наукові моделі реальности виявилися найкращим способом їх розв'язувати. Протягом наступних чотирьохсот років ці способи думання дедалі глибше закарбовувалися в західну освіту й поступово усталилися як традиційні. На Сході, де виклики, спричинені атлантичною економікою, аж до дев'ятнадцятого сторіччя видавалися менш нагальними, цей процес не зайшов так далеко.