Чому Захід панує - натепер

Оце й уся моя теза. Більшу частину цього розділу я хочу присвятити деяким найочевиднішим запереченням проти неї, але перш ніж це робити, варто нагадати головні деталі оповіді, поданої в розділах 2-10.

Наприкінці льодовикового періоду, приблизно п'ятнадцять тисяч років тому, глобальне потепління позначило смугу Щасливих широт (приблизно 20-35 градусів на північ від Старого Світу та від 15 градусів на південь до 20 градусів на північ від Нового Світу), де відбулася еволюція великих потенційно придатних до одомашнювання рослин та тварин. В межах цієї широкої смуги найсприятливішим регіоном були так звані Горбисті Схили в південно-західній Азії. В цій ділянці була найщільніша концентрація потенційно культурних рослин та свійських тварин, тому започаткувати землеробство там було легше, ніж у інших місцях. Отже, позаяк люди (у великих групах) здебільшого однакові, мешканці Горбистих Схилів ще до 9000 року до н. е. першими на планеті почали осідати у поселеннях та одомашнювати рослини та тварин. Від цих перших землеробів походять суспільства Заходу. Приблизно на дві тисячі років пізніше тим самим шляхом пішли люди в теперішньому Китаї, де рослин та тварин, потенційно придатних до одомашнювання, було теж чимало, хоча й не так багато, як на Горбистих Схилах. Від них походять суспільства Сходу. Протягом кількох наступних тисяч років люди в півдюжині інших частин світу незалежно починали одомашнювати рослини та/чи тварин і щоразу започатковували іншу регіональну традицію.

Західняки першими почали обробляти землю, а люди (у великих групах) здебільшого однакові, тому західняки першими серйозно відчули на собі дію парадоксу розвитку й першими дізналися про явище, що його я називаю перевагами відсталости. Зростання суспільного розвитку несе з собою більшання населення, впорядкованіший спосіб життя, більше багатство та військову силу. Через різноманітні комбінації колонізації та наслідування суспільства з відносно високим суспільним розвитком поширювалися за рахунок суспільств із нижчим розвитком, відтак землеробство розповсюдилося в усі боки. Аби землеробство було ефективним в нових землях, як-от у спекотних долинах рік Месопотамії, землеробам доводилося фактично його перевинаходити. Під час творення іригаційного землеробства виявилися переваги, що зробили це доволі відстале прикордоння навіть продуктивнішим, ніж первісний землеробський осередок на Горбистих Схилах. Невдовзі після 4000 року до н. е., коли найбільші землеробські поселення на перенаселених Горбистих Схилах намагалися впорядкувати своє життя, саме месопотамійці винайшли спосіб самоорганізації в містах та державах. По двох тисячах років такий самий процес відбувся й на Сході, водночас парадокс розвитку виявив дещо подібні переваги відсталости в долинах, що заходили до басейну Хуанхе.