Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Зробімо ще одну, останню, подорож в машині часу. Стрибнімо назад ще на тисячу років, до Китаю давніше династії Сун. Тут велике питання постає знов. Тепер треба запитати не лише, чи міг Схід прийти до панування близько 2000 року, а й чи могла Римська імперія пробити тверду стелю за сімнадцять сторіч до того, як Захід це таки зробив. Щиро, я не бачу жодного шляху, як це могло б бути. Подібно до Сун, Рим мав не лише знайти шлях крізь тверду стелю без переваг атлантичної економіки, а йому ще й мало неймовірно пощастити, аби уникнути п'ятьох апокаліптичних вершників. Коли в третьому сторіччі в Китаї впала імперія династії Хань, ослаблий Рим ще борсався й подався лише у п'ятому сторіччі. Напевне, були способи, у які Рим міг би залучити найкращих готів та їхніх одноплемінників і борсатися далі, але чи пережила б тоді імперія кризу сьомого сторіччя? І якби вижила якась більша Римська імперія, яким чином вона могла б відвернути тривалий спад західного суспільного розвитку? Римська промислова революція після 100 року видається навіть менш імовірною, ніж прорив династії Сун після 1100 року.
Підсумувавши всі ці можливості, доходимо висновку, що панування Заходу близько 2000 року не є наслідком ані тривалої зафіксованости, ані короткочасної випадковости. Воно випливає з тривалої низки ймовірностей. Ніколи не було надто ймовірно, навіть 1100 року, що Схід запровадить індустріялізацію першим, набуде здатности поширити свою владу глобально й перетворить своє лідерування в суспільному розвитку на панування у спосіб, у який це потім зробить Захід. Але завжди було ймовірно, що зрештою хтось створить зброю та імперії, здатні перекрити степи, а також кораблі та ринки, здатні відкрити океани. А коли вже це відбулося, дедалі більшала ймовірність того, що нові географічні переваги приведуть західняків до промислової революції раніше, ніж східняків. Єдине, що, на мою думку, могло цьому завадити, це справжнє Падіння Ночі, лихо того типу, що Айзек Азимов описав у оповіді з такою самою назвою. Я говорив про це в другому розділі: йдеться про катаклізм, що перекриває всі відгуки, руйнує цивілізацію та відкидає людство назад до самого початку.
Падіння ночі
ле такий варіянт також ніколи не був високоймовірним. У епоху до західного панування світ підійшов найближче до Ночі у 10 800-і роки до н. е., коли вода з величезного крижаного озера стікала до північної частини Атлантичного океану та понизила його температуру так сильно, що змінився напрям Гольфстриму. Після того настав мінільодовиковий період, відомий як пізній дріяс, що тривав тисячу двісті років, зупинив суспільний розвиток та знищив перші досліди з осілого сільського життя та початкового землеробства на Горбистих Схилах. Порівняно з пізнім дріясом усі наступні епізоди глобального холоднішання видаються просто спонукою вдягти светра.
Будь-коли за останні кілька тисяч років наслідки події масштабу пізнього дріясу були б надто жахливі, аби довго про них думати. Врожаї в цілому світі падали б із кожним наступним роком. Сотні мільйонів людей голодували б. Масова міграція спустошила б більшу частину Європи, Північної Америки та центральної Азії. Війни, занепад держав та епідемії далеко перевершили б усе, що відбувалося раніше. Це було б так, ніби п'ятеро апокаліптичних вершників пересіли б із коней на танки. Рештки населення, змерзлого до тремтіння, скупчилися б у селах в околі Щасливих широт, благаючи дощу та видряпуючи з сухого ґрунту злиденні врожаї. З графіка було б стерто тисячі років суспільного розвитку.