Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Попри це ексцентричний вибір часто має надзвичайні наслідки. Візьмімо Мухаммада, можливо, екстремальний випадок. Цей доволі невиразний арабський торгівець міг би вибрати поміркованість, близько 610 року н. е. списати свою зустріч з архангелом Джібрілом на шлунковий розлад чи якусь іще з тисячі можливих причин. Натомість він вирішив дослухатися до своєї жінки й повірити, що зустріч була реальною. Протягом років видавалося, що Мухаммад піде шляхом більшости пророків, у висміювання, презирство та забуття, натомість він об'єднав арабів. Халіфи, що наслідували його, зруйнували Персію, розбили Візантію й поділили Захід на дві частини.
Всі згодні з тим, що Мухаммад був великим чоловіком. Дуже мало хто мав більший вплив на історію. Але навіть попри це перетворювання західного осередку, що почалися в сьомому сторіччі, не можна приписати лише його темпераментові. Араби винаходили нові версії монотеїзму та формували власні держави в пустелі і до того, як Джібріл відвідав Мухаммада. Візантія та Персія мали величезні проблеми набагато раніше, ніж мусульманські вояки почали перетинати їхні кордони, а Середземномор'я розвалювалося вже від третього сторіччя.
Якби Мухаммад зробив інший вибір, християни сьомого сторіччя билися б між собою, а не відбивали б напади мусульман. Можливо, без Мухаммада західний суспільний розвиток після 750 року відновлювався би швидше, а може й ні, але все одно на те, аби наздогнати Схід, потрібні були кілька сторіч. Що б не робив Мухаммад, західний осередок залишився б у східному Середземномор'ї; турки все одно завоювали б його в одинадцятому сторіччі, а монголи у тринадцятому (і ще раз близько 1400 року); у п'ятнадцятому та наступних сторіччях осередок все одно зсунувся б на захід до Італії, а потім до Атлантики. Якби Мухаммад був нормальніший, можливо, хрест, а не півмісяць надихав би вірних від Марокко до Малайзії. Це не дрібниця, але немає підстав ставити під сумнів, чи завоювали б європейці Америки й чи панував би Захід нині.
Усе, сказане про Мухаммада, справедливе так само щодо інших великих людей. Асирійський Тиглатпаласар III та перший імператор Цинь створили жахливі зацентралізовані високопорядкові стародавні імперії; європейські Габсбурги та японський Хідейосі в шістнадцятому сторіччі не змогли створити великі суходільні імперії; англійська Славна революція 1688 року та смерть Мао 1976 року привели до влади групи реформістів. Але все, що ці великі люди чи недолугі ідіоти спромоглися зробити, це пришвидшити чи сповільнити процеси, що все одно відбувалися. Насправді ніхто не зміг переспрямувати історію на цілком новий шлях. Навіть Мао, людина, мабуть, з найбільшою манією величі з усіх, спромігся лише відтермінувати промислове піднесення Китаю й дати Ден Сяопінові нагоду залишитися в пам'яті великим чоловіком, що перевернув Китай. Якби можна було провести експеримент і переграти минуле, залишивши все, як було, й лише замінити великих людей на недолугих ідіотів (і навпаки), все відбулося б здебільшого так само, хіба що в дещо іншому темпі. Великі чоловіки (та жінки) явно схильні вважати, що силою самої волі змінюють світ, але вони помиляються.
Те саме стосується й позаполітичних справ. Метью Боултон та Джеймс Ват, наприклад, були, поза сумнівом, великими чоловіками; перший з них винайшов, а другий випустив на ринок машини, що справді реально змінили світ. Але вони були унікальними великими чоловіками не більше, ніж був унікальним Александер Грем Бел 14 лютого 1876 року, коли подав заяву на патент свого винаходу, телефона. У той самий день Елайша Ґрей подав заяву на патент свого телефона. Так само Боултон та Ват були не унікальніші, ніж їхній знайомий Джозеф Пристлі, що відкрив кисень 1774 року, через рік після того, як його відкрив шведський хемік. Чи не унікальніші за чотирьох європейців, що 1611 року незалежно один від одного відкрили плями на сонці.
Історики часто захоплено дивуються тенденції одночасної появи кількох однакових винаходів, як-от ідея лампочки-жарівки спала на думку кільком людям практично одночасно. Великі ідеї часто видаються результатом не так блискучости, як логічним вислідом з існування мислеників, що шукають відповіді на ті самі питання однаковими методами. Так було з європейськими літераторами на початку сімнадцятого сторіччя. А коли вже хтось винайшов телескопа (на що претендували дев'ятеро різних чоловіків), було б дуже дивно, якби кілька астрономів не побачили плями на сонці дуже швидко.
Дуже багато сучасних винаходів винаходили понад один раз. Статистик Стивен Стиґлер навіть запропонував закон, що жодне відкриття ніколи не носить ім'я справжнього відкривача (і одразу завважив, що Стиґлерів закон насправді відкрив соціолог Роберт Мертон за двадцять п'ять років до того). Боултон та Ват були попереду гурту, але гурт існував і, якби Боултон та Ват не випустили на ринок відносно паливоефективного парового двигуна у 1770-і роки, це, безперечно, трохи пізніше зробив би хтось із їхніх численних конкурентів. Насправді, гурт міг би встигнути й швидше, якби Ват не вимудрував надзвичайного патента, що виключив з гри всіх конкурентів.