Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Європейський Союз також не кидав викликів проти домінування Америки в західному осередку. З погляду деяких фахівців, рухи Європи до (а потім від) економічної та політичної інтеграції були подібні до кроків до потужної субконтинентальної імперії. Вони мирно досягли того, чого Габсбурги, Бурбони, Наполеон та Гітлер не змогли досягти війною. Проте насправді через поділ, що залишився, сповільнення економічного зростання, старішання населення та військову слабкість статусові ЄС далеко до статусу супердержави.
Південно-західною Азією стратеги 1992 року переймалися головно через побоювання, що регіон нафтових родовищ опиниться під владою ворожих держав, як це намагався зробити Ірак 1990 року. Вони ігнорували ісламський екстремізм, що зростав від сімдесятих років, і (майже як усі інші) були сліпі до 11 вересня 2001 року, нападу на Сполучені Штати. Але саме щодо Сходу припущення планувальників виявилися найпоказовіше хибними. Протягом кількох тижнів після оприлюднення в пресі начерку Настанов з планування оборони Японія, головний союзник Америки на Сході, занурилася в рецесію, а її головний східний суперник Китай почав стрімкий рух вгору.
Від того часу, коли Захід почав перетворювати старий східний осередок на периферію, минуло сто п'ятдесят років, і всі, хто мав очі, побачив висліди цього уроку. За умов миру відповідального уряду та бажання визнати владу Заходу східняки могли б використати світову капіталістичну економіку собі на користь і перетворити на мотори економічного зростання величезне населення та освічені еліти, що їх в дев'ятнадцятому сторіччі західняки вважали свідченням відсталости Сходу Від 1840-х років Китай бачив вкрай мало миру відповідальности та гнучкости, але в 1990-і роки він почав займати належне місце в глобальному порядку.
З візка посередині парку гольфового клубу малопридатного на роль подіуму, Ден виголосив, що економічна реформа більше не буде "рухатися повільно, як жінка з перев'язаними ногами, а... буде прорубати дорогу й сміливо пробиватися вперед"[459]. Перешкоди червоному капіталізмові розвалилися. Коли Мао та Ніксон зустрілися на початку сімдесятих років, типовий американський робітник був приблизно в двадцять разів продуктивніший за типового недокапіталізованого китайського робітника, а Сполучені Штати виробляли 22 відсотки світових товарів порівняно з китайськими п'ятьма відсотками. Впродовж наступних тридцяти років американська продуктивність далі зростала, але китайська, завдяки інвестиціям, зростала втричі швидше. На 2000 рік продуктивність американського робітника була менш ніж у сім разів вищою, ніж китайського. Частка Сполучених Штатів у світовому виробництві змінилася мало, становила 21 відсоток, а китайська частка майже потроїлася, зросла до 14 відсотків.
За це зростання Китай заплатив жахливу ціну. Практично нерегульовані заводи безсистемно скидали відходи й отруювали великі ріки. Захворюваність на рак у місцевостях уздовж цих водних шляхів часто була вдвічі більшою, ніж у середньому по країні. Інші річки, що з них брали воду на потреби так само нерегульованого землеробства, майже висохли. Дика лісозаготівля спричинила вдвічі швидше поширювання пустель, ніж до 1970-х років. Протести проти некомпетентности уряду та поголовної корупції ставали дедалі бурхливішими; від 2000 року поліція щороку фіксувала близько 25 000 "масових інцидентів" та набагато більше невеликих протестів.
Проте Денова програма припинила голодування й створила великий приріст прибутків. Селяни, що й досі складають дві третини китайського населення, побачили реальне більшання заробітної платні десь на 6 відсотків на рік. Однак здобутки сконцентрувалися уздовж східного узбережжя, а в брудних та нужденних внутрішніх селах їх часто зводив нанівець занепад рудиментарної, хоча й безплатної освіти та охорони здоров'я часів Мао. Одним з результатів була найбільша в історії міграція: від дев'яностих років 150 мільйонів людей перейшли до міст, щороку створюючи еквівалент нового Чікаґо. Перехід до міста зазвичай підвищував прибуток селянина на 50 відсотків і водночас забезпечував виробників робочою силою за невелику частку платні, прийнятої в багатих країнах.
459
"рухатися повільно...": Deng, speech at Shenzhen Folk Culture Village (1992), зацитовано за Gittings 2005, p. 252.